Доброволець з батальону «Азов»: Коли бився з міліцією на Інститутській, не думав, що стану міліціонером

Активний учасник Майдану у Києві Михайло (ім'я змінене) зараз служить у батальйоні МВС «Азов», що розташований у Маріуполі.

— Михайло, що можна сказати про завдання вашого підрозділу?

— З кінця травня, коли ми брали участь у визволенні Маріуполя від представників ДНР, ми охороняємо берегову смугу (від Запорізької області) та на сході доходимо до державного кордону. Допомагаємо прикордонникам. Патрулюємо і на плавзасобах. Особливо це стало актуальним після нападу диверсантів з моря та після нападу на прикордонну заставу у Новоазовську.

— Хто входить у батальйон?

— Це такий конгломерат патріотів України: це і братство Корчинського, автомайданівці, «Патріот України», і так звані васильківські терористи, ОУН, ультрас «Динамо» та «Дніпро», є і свободівці. Сам я після Майдану не думав, що після того, як бився із міліцією на Інститутській, сам стану міліціянтом. Просто постав вибір: або це якась махновщина буде, чи легальний державний підрозділ із чітким підпорядкуванням.

— Як ставляться до вас місцеві?

— Більшість ставиться приязно, особливо підприємці, які допомагають нам, хто чим може. Бо вони розуміють, що бізнес полюбляє стабільність та безпеку. Якщо у Донецьку «віджимають» бізнес, «реквізують» автомобілі, то у Маріуполі панує порядок. Нещодавно патрулювали на пляжі, біля одного села, так нас побачили дівчатка місцеві і мушлями виклали «Слава Україні», було приємно. Хоча, звичайно, є й такі, для яких ми «бандерівці». Це вже назавжди, російська пропаганда для них — своєрідний дороговказ.

— Є втрати?

— До 10 поранених, одному відірвало руку, але він вижив. Кулі потрапляли в ноги, в руки, в тулуб, але всі живі і не зламалися.

— Як із зарплатами, харчуванням, матеріальним забезпеченням?

— Чесно, зарплату ще не бачив, але ми патріоти, не ставимо це в першу чергу. Харчування нам підвозять, допомагають місцеві, часто готуємо їжу самотужки і тут майже в усіх розкрилися кулінарні таланти: один такий домашній хлопець зателефонував матері, щоб записати якийсь рецепт. Зворушливо було дивитись, як він старанно записував на листок матусині поради. Щодо бронежилетів, то передавали й фанатські спільноти, автомайданівці, Юра Луценко привозив німецькі, Юра Бублик. Одному бронежилет став у нагоді — куля зрикошетила.

— Поруч море, купаєтесь?

— Не так часто, як хочеться. Інколи четверо з автоматами чергують на березі, а інші гуртом біжать до моря і граються немов діти, навіть сорокарічні. І такий ось дисонанс: на березі усі серйозні, зі зброєю, а на морі — дитячі забави.

— До вас приїжджали кохана, батьки?

— Кохана приїжджала у Київ, коли я отримував посвідчення. А сюди я її не пущу. Щодо батьків, то у мене велика сім’я, є кому допомагати. А мамі я сказав, що я на семінарі, за кордоном, нехай її серце буде спокійним.

— Можливо щось хочете передати?

— Інколи читаю «Полтавщину», розповіді наших солдатів. Це велика справа, потрібна, тому дякую за це.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»