Як святкували Івана Купала на Полтавщині

В ніч із 6 на 7 липня відзначають древнє слов’янське свято Івана Купала (за старим стилем 24 червня). Із плином століть воно не втрачає своєї актуальності, його традиції показують у що вірили наші предки. А от як саме святкували це свято на Полтавщині, чи ходили шукати містичний цвіт папороті. Ми запитали в старшого наукового співробітника науково-дослідного експозиційного відділу етнографії полтавського Краєзнавчого музею Наталії Сахно.

Наталія Сахно

— Для наших предків, це був день літнього сонцевороту. Як свідчать давні письмові джерела, Купала входив у пантеон слов’янських богів, якому в жертву приносили головний дар землі — хліб. Купала також був богом молодості, шлюбу і краси.

— Як відзначали цей день на Полтавщині, якими були особливості святкування?

— На Полтавщині свято Купала, зберігаючи спільні слов’янські традиції, притаманні всьому українському народу, все ж має ряд цікавих особливостей. Здавна повелося, що напередодні свята дівчата збирали різноманітні трави та квіти і плели собі вінки. Це обов’язковий обряд, що виконувався пізно ввечері. На Полтавщині вінки плели із любистку, мальв, сокирки, барвінку, васильків, м’яти, рути, резеди — це найбільш шановані і улюблені в народі рослини. Ввечері, напередодні Купала, дівчати збиралися на заздалегідь домовлене місце. Це міг бути вигін, лісова галявина і так далі. Приходили вже із вінками на голові. Перед цим кожна з них, у якої є наречений, вручала йому капелюха чи шапку із тих рослин, з яких і собі пряли вінок. Заздалегідь готували головні атрибути свята, які присутні на території всієї України — Купало і Марену (вважалася головною Русалкою, пов’язана із обрядами вмирання і воскресіння природи). Роль Марени на Полтавщині у XVIII-XIX столітті виконувала гілка чорноклену або вишні. В сучасному обряді використовують вже інші дерева. Марену прикрашали стрічками, іноді квітами і вінками. В деяких селах Полтавщини дівчата робили опудало із соломи, яке одягали як жінку і називали Мара. Після прикрашання Марени, починався обряд прикрашання Купала — заздалегідь підготованого солом’яного опудала, яке використовували по всій території Полтавщини. Його одягали у жіночу вишиту сорочку і ставили біля Марени під деревом і прикрашали намистом, квітами та стрічками. Іноді використовували солом’яне опудало із дерев’яними паличками замість рук. На дерев’яні руки дівчата чіпляли вінки. Були рідкісні випадки у деяких селах Полтавщини, коли під зрубаним молодим деревцем — Мареною, садили дитину до десяти років — хлопчика чи дівчинку. Дитину заздалегідь прикрашали квітами, стрічками і вінками. Дитина відігравала тут роль Купала, навколо якого водили хороводи дівчата.

— Які обряди проводилися над Мареною і Купалом?

— Навколо них відбувалися земні дійства свята. Молодь водила хороводи, співала, жартувала. Уже із XIX століття Івана Купала — це свято суто молодіжне. Інколи там були присутні діти старшого віку. Купало обкладалося соломою, кропивою і підпалювалося. Коли вогонь загориться, хлопці і дівчата взявшись за руки перестрибували через нього. Інколи Купало спалювали окремо, а купальський вогонь запалювали окремо. Так молодь ніби очищувалася від всього нечистого. Також цей обряд символізував собою єдність двох начал — закоханих душ. В Гадяцькому, Кобеляцькому повітах дівчата згадували, що якщо при стрибанні через багаття пара не розійдеться, то вони одружаться. Також стрибали окремо, просто заради очищення від нечисті та для здоров’я. Після цього всі гуртом ішли на річку, топити Купала та Марену. Їх інколи спалювали, а інколи топили. І такий, і інший обряди побутували на Полтавщині. Інколи біля Марени та Купала клали купу жалкої кропиви і перестрибували через неї босоніж. Після того, як потоплять Купала і Марену, дівчата могли розвішувати свої вінки на деревах, а в деяких селах їх приносили додому і підвішували в хатах, стайнях чи горищах, як засіб охорони від нечистої сили і лікарське зілля.

— А на вінках не ворожили?

— Цей обряд виконували. Дівчата діставали заздалегідь приготовані воскові свічки і прикріпляли їх кожна до свого вінка, після чого пускали їх за течією річки. Інколи використовували вінки без свічок. Все це здійснювалося вже пізно вночі. Вважалось, в яку сторону вінок попливе, там дівчина і заміж вийде. Якщо вінок пливе добре і свічка горить, його власниці дівувати залишилось останні місяці. Якщо ж він крутиться на місці, ще ходитиме на вулицю весь рік. Якщо ж вінок потоне, в одних селах вважалося що на цей рік дівчина не вийде заміж, а в більшості, особливо на Гадяччині, казали, що дівчина помре. І дійсно, старожили переказували, що так і ставалося із тими дівчатами. На Полтавщині гадання на вінках мало таку своєрідність, що вінок, пущений по річці, часто виловлював периємець, тобто наречений дівчини, якому вона заздалегідь казала як впізнати саме її вінок.

— Якими піснями супроводжувався цей обряд?

— Найпоширеніша — це: «Віночок зів’ю, на воду пущу, хто вінок пійме, той мене візьме».

— А папороть ходили шукати?

— Так, вважалося, якщо побачити і зірвати рослину, це зробить тебе багатим та розумним. Але більше на Полтавщині вірили у переліт траву. Якщо її здобути, то будеш щасливим все життя. У народі вважали, що цвіт переліт трави світиться зіркою. Під такою назвою в Україні є декілька рослин, але такого цвіту вони не мають. У XIX столітті ще було поширеним ходити за цим цвітом, а в ХХ — вже ні.

— Що одягали дівчата та хлопці в Купальську ніч?

— Народні святкові костюми. У дівчат — червона плахта, святкові сорочки із багатою вишивкою, червоні чоботи.

— Як на Полтавщині, ще у дореволюційні часи, церква боролася із цим святом?

— Звичайно, боролася, але потім сприймали це як просто розвагу і закривали очі.

— А під час Радянських часів?

— У радянські часи, особливо у 60-х-70-х роках, це свято проводили, влаштовуючи концерти. Зараз воно відроджується, але має розважальний характер.

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»