29 травня православні відзначають Вознесіння Господнє
Це одне з 12-ти найбільших свят у церковному році
У християнстві ця подія відзначається великим святом, яке завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. Згідно з християнським вченням після Воскресіння Христа через сорок днів Бог забрав Його на Небо, хоч до цього Він ходив по землі. Перемігши смерть, цей страшний наслідок гріха, і давши тим самим можливість воскреснути в славі, Господь підніс у Своїй Особі людську природу, включаючи тіло людини. Тим самим Господь відкрив кожній людині можливість після загального Воскресіння піднестися у вищу обитель світла до самого Престолу Всевишнього. Про подію Вознесіння розповідають нам євангелісти Марк і Лука, особливо докладно можна прочитати про це в книзі Діянь Святих Апостолів у 1 розділі.
Свято Вознесіння — це свято Неба, відкриття людині Неба як нового і вічного дому, Неба як справжньої батьківщини. Гріх відділив землю від неба і нас зробив земними і тими, що однією землею живуть. Мова йде не про запланетний простір і не про космос. Мова йде про Небо, повернуте нам Христом, про небо, яке ми втратили в земних науках і ідеології і яке розкрив і повернув нам Христос. Небо — це Царство Боже, це царство вічного життя, царство істини, добра і краси. Все це розкрив, все це дарує нам Христос. Це останній день, коли можна вітатися словами «Христос воскрес!». Опісля Вшестя це вже заборонялося, бо у храмах ховають плащаницю.
Тож у ці святкові дні запитаймо себе: чи міцно поставлений в нашому серці престол Божий (а престол Його — «правда і суд») — правдиве судження, властиве розуміння істини? Чи маємо ми відповідно міцну віру, яка від слухання Божого слова? Чи Бог дійсно є Господом — господарем, паном, володарем нашого життя? Чи вознісся Христос в наших серцях на ту висоту, коли Слово стає вже не просто учителем, не просто джерелом інформації, не просто «садівником», що обробляє виноградник сердець наших, як бачила Ісуса Марія Магдалина одразу після воскресіння Його (див. Від Іоана, 20.15), але керівництвом до дії, по-справжньому керманичем нашого життя? Чи не спить бува Христос — внутрішній, духовний потенціал боголюдини в нас, насамперед совість наша, посольство Господнє в людині, — на кормі човна життя нашого «на подушці» (Від Марка, 4.38)?