Полтавський музикант, який тривалий час прожив у Росії: Україна подається як смачний шматочок

Сьогодні до нашої редакції завітав полтавський рок-музикант, бард Ігор Вишня та його дружина Софія. Понад два роки Ігор проживав у Санкт-Петербурзі. Поїхав туди вивчати йогу і залишився. Познайомився з майбутньою дружиною москвичкою. А у грудні минулого року подружжя приїхало до Полтави, відвідати батьків Ігоря, а повернутися назад не змогли — завадили зміни в російському законодавстві стосовно міграції.

Полтаву і Санкт-Петербург музикант любить однаково, друзів має, як там, так і тут. Про ці два міста, їх схожості та відмінності, про менталітет українців та росіян ми й говорили з Ігорем та Софією. Але спочатку Ігор коротко розповів про себе нашим читачам:

— Зараз я викладаю йогу. Два з половиною роки викладав її в Санкт-Петербурзі. Я автор-виконавець, пишу пісні, виступаю з концертами. В Петербург поїхав у 2011 році, мене зацікавила практика йоги і я поїхав туди на семінар. Зустрів учителя, мені там сподобалося, місто дуже гарне, приємні люди. У 2012 році поїхав навчатися в Індію йозі. Потім знову повернувся в Петербург і почав викладати йогу. А потім приїхали до Полтави. В кінці 2013 року, в грудні, хотіли повернутися в Петербург, але через зміни в законодавстві, нас не пустили. Зараз проживаємо в моїх батьків. Друзі у нас є і тут, і там, хто з них нам рідніший, дуже важко сказати. Там живуть батьки Соні, тут — мої.

— Як ваші знайомі з Росії відносяться до подій в Україні?

— Вони в шоці просто. В них своя пропаганда йде, а в нас своя. А правду потрібно дивитися своїми очима.

— Ви прожили в Росії два з половиною роки, чи відчували якусь зневагу до українців?

— Абсолютно ні. Я навіть про це не задумувався. Дивляться не на те, якої ти національності, а на те, яка ти людина, що ти із себе представляєш, що ти говориш та як себе поводиш.

— Ви говорите, що там своя пропаганда, а в нас своя...

— Так.

— Розкажіть детальніше, чим вона відрізняється?

— В російських ЗМІ йде холодна війна з Америкою. Україна подається як смачний шматочок, за який іде боротьба. Тобто, йде боротьба за розуми. З українського боку йде анти-російська пропаганда. Я теж в шоці, бо це не правда.

— Можете навести приклади?

— Складно сказати, я намагаюсь туди не вникати, бо правди там немає.

— А яка ситуація в Росії із свободою слова, самовираженням та проведенням різних мітингів?

— Я по мітингам ніде й не ходив, від політики я людина дуже далека. З приводу свободи слова — я розрізняю свободу слова і свободу брехні. Свобода брехні має заборонятися. А свобода слова — це коли людина несе щось корисне, потрібне, добре. Я не чув, щоб людину, яка намагається нести світло і добро, гнобили.

— Розкажіть, що ви несете в своїх текстах, стосовно непростих подій в Україні?

— Я більше орієнтуюсь на самопізнання, на універсальні речі — загальнолюдські цінності.

— Можете порівняти менталітет український із російським?

— Там, де ми жили, в Санкт-Петербурзі, люди повільніші. За рахунок того, що відстані дуже великі, в них принцип — «День однієї справи». Поїхав кудись, щось зробив і повернувся додому. Через це плавність, неквапливість в поведінці. Українці, звичайно, жвавіші, емоційніші. А корінних відмінностей я не зустрічав. Вважаю, що ми один етнічний народ. Мене там розуміють, а Соню тут. Ментальні відмінності скоріш надумані.

— Соню, а вам тут комфортно жити?

— Мені подобається, що люди тут відкритіші. Я тут не можу влаштуватися на роботу, мені доводиться більше займатися домом.

— У вас були стереотипи стосовно України?

Софія: — Звичайно, коли, я дізналася, що ми тут затримуємося, мені було трішки страшно. Я боялася, що на мене, з моєю російською мовою, тут будуть оглядатись. Одна справа приїхати на тиждень, а інша — жити тут. До всього, моє вузьке коло знайомств, теж грало роль. А зараз я себе тут добре почуваю.

— Які у вас найголовніші страхи були, чого ви боялися, коли їхали в Україну?

Софія: — Я боязлива людина за своєю природою. Боялася нерозуміння, несприйняття мене іншими людьми. Коли почалися події на Майдані, ми дивилися новини і від цього було страшнувато.

— А батьки ваші дуже хвилюються через те, що ви в Україні?

Софія: — Хвилюються. Вони ж там дивляться телебачення.

Ігор: — А там таку жесть показують.

Софія: — А вони надивляться і починають хвилюватися. А ми ходимо по вулицях, а тут нічого такого не відбувається.

— І все ж таки, ви хочете повернутися в Санкт-Петербург, чому не хочете жити тут, в Полтаві, це ж ваше рідне місто, Ігор?

— Тут фінансова ситуація не стабільна. Все ж таки, в нас сім’я, потрібно її якось утримувати, дітей хочемо. Коли повернемося туди, сказати важко, можливо, в травні.

— Ви там значно більше заробляли?

— Звичайно. Рівень заробітних плат, життя там набагато вищий. Тут нам подобається, що дуже чиста вода. Такої води, за смаком та якістю, я ніде не зустрічав.

— І в Україні мало де зустрінеш таку воду, як у Полтаві.

— Так, в Києві, Харкові воду пити неможливо. Також, в Полтаві чисте повітря, чудові продукти. З приводу продуктів, Україна в плюсі. Від продуктів, які продаються в Москві та Санкт-Петербурзі, мені деякий час було погано.

— Які саме продукти в нас кращі за якістю?

— Молочні продукти. М’яса ми їмо мало, переважно фрукти, овочі. Тут, звичайно, це все краще.

— Ви б хотіли, щоб ваші діти народилися в Росії?

Софія: — Спочатку хотіли, щоб тут. Знову ж таки, чиста вода.

Ігор: — І житло своє. Там із житлом складніше, але чи буде якийсь заробіток невідомо.

— Можете дати пораду людям, які не можуть знайти порозуміння на ґрунті того, що дивляться різні телеканали, хтось російські, а хтось українські, де різне трактування і подача інформації про події в Україні?

— Просто потрібно залишатися людьми, це в першу чергу. Варто пам’ятати, що батьківщина — це не територія з її владою та політиками, а це твої близькі люди. Це важливіше за політичні лозунги. Я не виступаю за те, щоб якісь області приєдналися до Росії. Україна має залишатися суверенною державою, цілісною. Але вона має бути нейтральною, не перебувати в західних якихось блоках, чи повністю віддаватися Росії.

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»