Герой війни і музикант

В цьому дивного нічого немає, адже все своє життя Богдан Юшко присвятив музиці. В нього — музична родина, адже всі в сім’є пов’язані з музикою. Та і сам Богдан Афанасійович й зараз надає уроки гри на баяні в музичному училищі. Одним словом продовжує жити цікавим та змістовним життям. Під час фестивалю мені пощастило поспілкуватися з цією людиною та його сином — Сергієм. 

— Тато — викладач в музикальному училищі по класу баяна, — розповідає Сергій Юшко. — За його спиною Московський Гнесінський інститут по класу баяна. Ось сьогодні після пісенного фестивалю ми поїдемо в Новосанжарський район, де учень тата — Олег Лисенко, буде давати концерт. Олег узагалі дуже багато гастролює по Європі, він — професіональний баяніст. А приїхав він з Голландії. І дуже приємно, що він приїжджає в Новосанжарський район, звідки він родом. І ось поїдемо з татом його слухати. А ось на фестиваль тата, як ветерана війни, запросила 23 школа. І він єдиний, хто з ветеранів був сьогодні на сцені разом з дітьми, адже він вийшов і присутнім зіграв на баяні. 

— Про мене діти пісню співали, яку син написав, — підхоплює розмову Богдан Афанасійович, — там йшла мова про те, як ми на Дніпрі воювали, де я брав участь. І коли закінчилася пісня, то об’явили пісню, що учасник тих боїв є в залі. І я вийшов на сцену та зіграв на баяні пісню «Землянки». Вітали мене і це дуже приємно.

— Дійсно, цю пісню написав я, — зауважив Сергій Юшко, — а допомагав мені син Максим, який вже є лауреатом міжнародних музичних конкурсів. Ось недавно в «Листопаді» був наш сімейний концерт: мій, мого тата і сина. І ось ця пісня там звучала, а потім її інсценували школярі. Сьогодні тато виходив на сцену і грав на баяні. Герой боїв за визволення Києва, він майстерно зіграв на баяні і зробив це дуже добре. Приємно, що виховна робота серед молоді продовжується, освіта працює. Одним словом, життя йде. 

— Богдане Афанасійовичу, — звернувся я до героя війни, — розкажіть, як ви потрапили на війну? 

— Я туди потрапив, як син полка. Попросили у мами, щоб вона мене відпустила, коли військові почули мою гру на баяні. Тоді ми були в евакуації у Луганській області. І ось так от я пішов на війну і провоював майже до кінця. Був я у зенітно-артилерійському полку. Служив розвідником та зв’язківцем. Розвідник у зенітно-артилерійському полку — це та людина, котра на слух у нічний час, або в хмарну погоду вдень, коли літаків не видно, повинна розпізнати — наші літаки летять, чи німецькі. Бо не можемо ж ми у своїх стріляти! І ось я мав дуже гарний музичний слух і легко вирізняв де наші літаки, а де німецькі. Про це навіть писали командири, де вказували на те, що завдяки мені успішно відкривали вогонь по ворожих літаках.

— Що змінила у Вас війна і чому навчила? 

— Багато чому вона навчила. І патріотизму, і бажанню внести свій вклад для перемоги, для народу. Всі тоді старалися приблизити перемогу. 

— Хотів запитати у Вас про музику. Ви пронесли її через усе своє життя і зараз працюєте викладачем...

— Працюю, в музикальному училищі імені Лисенка. 

— У вас вся сім’я пов’язана з музикою! 

— Ну, це вже справа природи. Передалися гени, адже в мене був музичний дар, і він передався моєму сину, а від нього і внуку. І ось сьогодні вони вже композитори, виступають. А я, як батько та дідусь, дуже ними пишаюся. Вони молодці.

— Розкажіть, будь-ласка, про свого учня з Голландії. 

— Олег був талановитим учнем. Коли навчався в училищі, мріяв поступити в консерваторію. Я намагався його підготувати. І він успішно поступив консерваторію, закінчив її і його запросили працювати в Голландію. Але він приїжджає у свій Новосанжарський район до батьків та до мене. Завжди дякую йому, що він гарно вивчився. Він виступає на великій сцені в Парижі. Я дуже пишаюся, що в мене є такий учень. Та й не тільки він! Один з моїх учнів — головний диригент Воронезького оперного театру. Він у мене навчався грі на баяні, а поступивши в консерваторію вибрав диригентський профіль і досяг в ньому успіху. 

— І Віктор Журавель — відомий наш композитор, який влаштовує фестиваль «Журавлиний ключ», — учень тата, — додає Сергій Юшко.

— Дійсно, багато в мене учнів, — продовжує Богдан Афанасійович. — Дехто з них — директори музичних шкіл, а один в Краснодарському краї — директор музичного училища. Дуже приємно бачити такі гарні плоди своєї праці. 

— Богдане Афанасійовичу, що ви можете побажати сучасній молоді, щоб та і надалі не забувала великого подвигу вашого покоління? 

— Хочеться побажати дуже багато. Мені здається, що зараз великий відсоток молоді не користується тими перевагами, що виробило людство. Хочу побажати молодим людям успішного навчання та гарного виховання. Хочеться, щоб молоді люди не курили, адже це дуже недобре. Гарне навчання, виховання, добрі справи — ось, що хочеться бачити в сучасній молодій людині.

— Сьогодні тато, — завершує нашу розмову Сергій Юшко, — вітав дирекцію 23 школи за те, що вони запросили його на фестиваль. Він був дуже вдячний дітям, які вчили слова пісні, готували її. І, дійсно, дуже приємно, коли вчителі так добре працюють. Моєму батькові вже за 80 років. Його запрошують на такі заходи, вітають діти. А це значить, що життя триває і це дуже добре!

Сергій ДЗЕХ, «Полтавщина»