Представник опозиції розповів про висновки із захоплення Полтавської облради

Сьогодні вночі усі протестувальники врешті-решт залишили залу для засідань Полтавської облради. Які політичні та суспільні наслідки можна винести із майже місячного утримування приміщення обласної ради? Про це «Полтавщина» вела мову із представником однієї з опозиційних партій, який попросив на правах анонімності поговорити про це трохи відвертіше.

— Переконаний, що звільняти приміщення потрібно було через 2-3 дні, — говорить він. — Тоді влада після перемовин визнала, що у приміщення можуть вільно заходити депутати і спілкуватися із виборцями. Далі були гарантії щодо незастосування сили. Це виглядало б тоді, як перемога опозиції та громадськості. Але мушу визнати, що сама опозиція неоднорідна, тому певна її частина забажала більш радикальних форм. Так, з’явилися барикади і хлопці з палицями, оцей так званий «Правий сектор». Почалися якісь «зарніци» з петардами, двері виламали вночі... Я, до речі, підходив до них і запитував, із якою метою вони тут? Через паузу хтось сказав, що вони тут до кінця, а усі повинні піти у відставку. А хто візьме владу? Вони? Їм ще навчатися потрібно.

— Але ж вам дозволили користуватися кімнатою за номером 333, тією ж залою для засідань. Це все-таки досягнення Майдану?

— Безперечно, що так. Влада зрозуміла, що із думкою громадськості потрібно рахуватися. Якщо під час акції «Україна, вставай» ми мобілізували своїх партійних активістів, то 25 січня цього року зібралося 4 тисячі полтавців, яких просто дістало таке життя і така влада. І їхній протест влада взяла до уваги. Але ж після цього обласна влада пішла на поступки і опозиції потрібно було йти назустріч, тобто також йти на поступки. Тоді не було б судів над Вороною та Чабановським, не було б відключення від електроенергії зали облради... А результат ми мали б такий же, як і сьогодні.

— А про які «зарніци» ви згадували? Що це?

— Це я так назвав ігри молоді. Тренувалися, якісь псевдоштурми влаштовували, петарди кидали... я можу тільки поспівчувати людям, які живуть навпроти. Для чого це потрібно робити, адже нам дали гарантії, що сила застосовуватись не буде? Потім це питання дисципліни: хтось чергує, хтось ні. З’явилися якісь особи, яких взагалі ніхто не контролював. Виявили якогось безхатченка. Потім якісь матраци, ганчірки на другому поверсі... Почалися проблеми з антисанітарією, адже каналізація там не розрахована на цілодобове користування. У одного юнака виявили запалення легень, бо він в теніс пограв, а потім вийшов на мороз перекурити. На кухні якісь дівчата, також я цього не зрозумів: їм навчатися потрібно, а вони ночують там. Це все питання дисципліни та відповідальності за усіх цих людей. Протест показав, що полтавська громада може зібратися, якщо вже «дістало», а далі починається «хочу — не хочу», «прийшов — не прийшов». Поназаписували 8 сотень самооборони. Де ці люди? Тому потрібно чітко розуміти реалістичність вимог до влади і ступінь готовності взяти на себе відповідальність за наслідки протесту, а також готовності взяти владу для подальшого управління складними механізмами. А коли опозиція озирається на думку 15-річних хлопчиків, які граються в свої дитячі ігри, то це не так вже й добре. Потрібно не боятися говорити правду своєму виборцю. Так, зайшли. А тепер давайте виходити, щоб проводити тут депутатські прийоми, а на ніч зачиняти це приміщення. Ніхто цьому не перешкоджає.

— Тобто, радикалізація форми протесту була зайвою?

— Вважаю, що так. А тепер це виглядає ніби опозиція зробила крок назад, хоча нічого не змінилося. Тепер потрібно чекати на звільнення з-під арешту наших активістів і продовжувати діалог з владою. Полтавські реалії довели, що це можна і потрібно робити, бо на будь-якій війні, навіть жорстокій, командир йде на переговори, де це можливо, й несе відповідальність за своїх солдат.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина