Заступник губернатора Полтавщини: Особисті погрози — це перебір

Приблизно тиждень тому в Україні, й на Полтавщині зокрема, розпочалася акція протестувальників, які вимагали від членів Партії регіонів покинути лави цієї політичної сили. Сьогодні «Полтавщина» звернулася до заступника голови — керівника апарату Полтавської облдержадміністрації Валерія Пархоменка, щоб з’ясувати, якими є наслідки такої кампанії для обласної організації ПР.

— Незалежно від того: чи в Україні діє партія, чи владна вона, або опозиційна, але партія повинна працювати над своїми статутними, програмними положеннями і удосконалювати їх. Також партія повинна безупинно проводити ефективну кадрову політику. На території області я не бачу того, що ми відходимо від своїх програмних речей, від нашого курсу. Опозиціонери пов’язують загальні проблеми суспільства із Партією регіонів і на цьому заробляють бонуси. Той, хто кричить «Геть», той і лідер. Є окремі випадки виходу з ПР, але за останній тиждень є приток людей із заявами про вступ до партії.

— В це важко віриться.

— Я пригадую ІІІ тур президентських виборів і 2005 рік, так тоді була аналогічна ситуація. Напевно, радикалізація подій підштовхує людей до вибору.

— Валерію Олексійовичу, а як можна охарактеризувати переговорний процес із опозицією? Чи відбувається гра в одні ворота, чи є цей процес обопільним?

— Якщо говорити за футбол, то я раніше наводив такий приклад: є правила гри, є гравці, які грають за правилами 90 хвилин. Порушники правил — отримують карточки. Але у нас така ситуація, що вже гра завершилася, а гравці продовжують бити по ногах, але карточку показати нікому. Щодо гри в одні ворота, то з боку голови ПОДА Олександра Удовіченка є запевнення, що застосовування сили не буде. Він тричі виходив до майданівців і гарантував це. І дійсно, Полтавщина чи не єдина область, де не відбулося силових сутичок, не затримувалися активісти?

— Затримувалися, у Кременчуці.

— Там було пошкодження майна. Це як прийти до квартири, виламати двері і аргументувати це революційною доцільністю. Це потрібно розмежовувати. Наприклад, під час одного із етапів переговорів, на круглому столі, в мій бік пролунали погрози. Було заявлено, що «ми знаємо, де ти живеш, де твоя родина живе». Особисті погрози — це вже перебір, тут вже починають діяти інші закони.

— А хто погрожував?

— Поки я не буду привселюдно називати це ім’я. Можливо потрібно було написати відповідну заяву, але поки що я цього не зробив.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»