«Кращим молодіжним лідером» у Полтаві обрали волонтера

На третьому Полтавському конкурсі «Молодь року — 2013» в номінації «Кращий молодіжний лідер» перемогу здобув Сергій Гаврилюк, який займається благодійною діяльністю. За його ініціативи створений волонтерський загін «Стежка добра», він співорганізатор благодійного фонду «Від серця до серця», організатор численних благодійних концертів та акцій.

Перед церемонією нагородження в цій номінації, зал дружно і гучно скандував: «Гаврилюк!!!». І дійсно, журі обрало саме його.

Коли «Полтавщина» попросила Сергія дати інтерв’ю, хлопець радо погодився, але це нам вдалося не одразу, до нього підходили люди, поспішали привітати численна група підтримки.

— Хто вас сьогодні так бурхливо і щиро підтримує?

— Мене в залі підтримують близько 70 чоловік — це мої друзі, близькі люди, з якими ми працювали протягом восьми років у волонтерській діяльності.

— Які здобутки треба мати, щоб отримати таку нагороду?

— У 2006 році я познайомився з благодійним фондом «Від серця до серця» і почав працювати як волонтер, а в 2008 році мене було призначено співорганізатором організації «Від серця до серця» — це благодійна допомога онкохворим діткам, діткам з різними вадами. І так я й продовжую по життю працювати з дітьми, як педагог-організатор дитячо-юнацького клубу. Я провів багато проектів та концертів. Взагалі, це не моя перемога — це перемога всіх моїх друзів.

—​ Що вас у 2006 році надихнуло цим займатися?

— В 2006 році я вступив на перший курс Полтавського педагогічного університету. При одній із зустрічей з Наталією Удовіченко, вона запросила мене прийняти участь у волонтерстві. Я спробував. Завдячуючи цій людині, бо саме вона змінила моє життя, я здобув сьогодні перемогу.

— Участь в конкурсі берете вдруге?

—​ Так. У 2011 році я вже ставав переможцем в номінації «Наймасштабніша подія року» в складі команди «Майдан». В цьому році на подання заяви мене підштовхнули друзі.

— Що цей конкурс дає молоді?

— Приклад, що треба працювати над собою. За один день це не досягається, для цього потрібно багато років. Конкурс показує, що все потрібно робити відкрито і в команді, бо тільки з командою можна добитися чогось значного.

— Ви допомагаєте онкохворим діткам, морально це дуже важко, звідки берете сили і енергію?

— Коли ти передаєш їм необхідне обладнання, коли бачиш їх щасливі очі, коли дитина просто плаче від того, що отримала обладнання, яке зможе врятувати її — саме це й надихає працювати, працювати і працювати.

— Можете розповісти про своїх батьків, як вони вас виховували?

— Моя мама працює медичним працівником. Вона вчила мене казати людям правду, бути щирим, відкритим. З відкритим серцем ставитися до кожної людини, ставитися так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. Нажаль, тата вже десять років як немає, але він також багато чого вніс в моє життя.

— Що б ви порадили молоді, яка хоче робити добро, але не знає як?

— Треба не боятись. Якщо ти вирішив стати волонтером, то треба брати скриньку і йти збирати пожертви. Так, у нас жорстокий світ, багато відмовляють, але чим більше ти прагнеш, чим частіше підходиш до людини, а потім показуєш, що це дійсно доходить до дітей, тим більше люди відкриваються і самі починають співпрацювати. У нас багато було випадків, коли люди не вірили, а потім приходили і з нами разом працювали. Але я повторюю, що якби 2006 року Наталія Удовіченко не прийшла до нас в університет, я б не стояв зараз на цій сцені і взагалі б не був благодійником.

— Ви вірити в долю і у випадок?

— Кожна людина робить свою долю сама, а які люди трапляться на її дорозі — це вже залежить від випадку.

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»