Соціалісти пропонують шлях подолання кризи

Президенту України В. Януковичу

Голові Верховної Ради України В. Рибаку

Раді національної безпеки та оборони України

Лідерам політичних сил, представлених у Верховній Раді України

Події, що відбуваються нині в Україні, зокрема в столиці, були прогнозовані. Їхні причини і очікувані форми неодноразово аналізувалися керівними структурами нашої партії, зокрема, ХІХ з’їздом СПУ, Політрадою та Політвиконкомом.

Корінна причина суспільного конфлікту полягає в протилежних інтересах крупного бізнесу (що є українською владою) і всього населення країни. Зміст цих протиріч викладений у Програмі СПУ, схваленій 12 жовтня ц.р. Там же визначено і спосіб подолання цього конфлікту, найперше — через зміну системи влади.

Протистояння громадськості і влади, котре загострилося в останні тижні — один із закономірних наслідків узурпації влади — грубої фальсифікації Конституції України, здійсненої у 2010 році Конституційним Судом за фактичною ініціативою Адміністрації Президента, при мовчазній згоді залежного парламенту. Догоджаючи главі держави та дбаючи про власні вигоди, оточення Президента винесло його на вершину відповідальності за все, що робиться в державі, в т.ч. за цивілізаційний вибір України.

Уникаючи дискусії по суті, влада й парламентська опозиція більше року змагалися в популізмі щодо позитивних перспектив підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Уряд при тому не забезпечив ретельного аналізу змісту Угоди і можливих наслідків її підписання для економіки і соціальної сфери, для громадян України. Необхідна для суспільства дискусія перетворилася на телешоу, де відбувалося змагання в пустослів’ї та нагнітання взаємної ненависті опонентів.

У таких умовах зміна позиції влади щодо угоди спровокувала т.зв. Євромайдан. Громадянську активність людей, найперше молоді, слід вітати, навіть не зважаючи на те, що учасники акції мали занадто поверхову інформацію про зміст згаданого документу. З іншого боку, Вільнюський саміт був скоріше приводом для демонстрації невдоволення владою з боку різних верств населення, зокрема, студентства.

Після саміту у Вільнюсі напруга Євромайдану спадала, бо не існувало реального способу розв’язання конфлікту, наприклад, виборів, як це було у 2004 році. Складалась зручна ситуація для суспільного діалогу, вироблення стратегії зовнішньої політики, узгодженої з громадськістю.

Події 30 листопада, 1 грудня та останніх днів продемонстрували, що і в середовищі влади, і серед її опонентів є екстремістські сили, не зацікавлені в компромісі на користь суспільства і держави. Кровопролиття та інші приклади приниження гідності людей використовуються як аргументи в боротьбі за владу чи за її перерозподіл. Тема євроінтеграції виникає лише як один з приводів, натомість увага людей відволікається актами провокацій, вандалізму, насильства, імітацією провадження карних справ тощо. Такі дії не мають ніякої перспективи ні для влади, ні для опозиції, ні для громадськості, котру намагаються використати в чужих інтересах.

За кілька тижнів відбулися серйозні зміни в суспільній свідомості. Від образи на владу після колізій щодо євровибору і поглиблення недовіри до неї формується втрата легітимності влади через небажання її визнати власні помилки та піти назустріч прагненням народу, знайти взаємоприйнятні варіанти припинення конфлікту. Втрата довіри до влади зміцнюється діями силовиків 11 грудня у Києві та ставленням до них в інших містах України.

Соціалісти не нав’язують нікому способів зняття конфлікту. Врешті, це обов’язок влади. Ми завчасно запропонували методи погодження позицій усіх сторін, проте їх у спотвореному вигляді всі побачили у зустрічі президентів. Там спостерігалася спроба замаскувати проблему, тоді коли вона потребує конструктивного розв’язання.

Ми вважаємо, що сторони конфлікту (влада в т.ч.) повинні терміново погодити і розпочати процеси, наслідком яких стане:

• повернення до Конституції України в редакції 2004 року з наступним запровадженням парламентсько-президентської форми правління, розвинутим місцевим самоврядуванням — європейської моделі влади;
• прийняття парламентом в односторонньому порядку норм, передбачених у політичній частині Угоди про асоціацію, як частини українського законодавства, не очікуючи реакції ЄС. Це наша внутрішня справа, яку слід було вирішувати ще півтора десятка років тому, щоб уникати деградації економіки і суспільної моралі, різноманітних «майданів» тощо, щоб кожен відчував власну відповідальність за стан справ у державі;
• відставка чинного уряду та формування уряду народної довіри, предметом діяльності якого найперше стануть питання бюджету соціальної сфери, захисту інтересів людей на основі розвитку власного виробництва;
• проведення дострокових парламентських виборів за відкритими партійними списками;
• припинення усіх карних справ щодо переслідування учасників акцій протесту з одночасним звільненням протестувальниками приміщень державних та громадських установ.

Недавні приклади країн Північної Африки, Близького Сходу, Балкан повинні бути застереженням для влади, громадськості і різних політичних сил.

Лад у країні, добробут народу, права й свободи людини ми повинні забезпечити самі у власній, суверенній державі.

Лідер Соціалістичної партії України Петро УСТЕНКО