Ірена Карпа: «Ми найстаріші жінки у Європі, ми прародительки взагалі всіх європейських народів»

Четвертий візит Ірени Карпи до Полтави ознаменувався виступом гурту QARPA у concert-hall Villa Крокодила.

На прес-конференцію до співачки, письменниці, журналістки та просто мами зібралася суто жіноча компанія, тому створилася така собі атмосфера дівчачих посиденьок.

— Ірено, як вам Полтава, чим запам’яталася?

— Я тільки тут, мабуть, галушки їм. Полтава має дуже самобутню архітектуру. Коли мене питають про міста в Україні, які варто відвідати, я завжди згадую цей чудовий будинок, музей здається, із усілякими гербами.

— Краєзнавчий.

— Так. Краєзнавчий музей. По доброму заздрю Коцюбинському, в якого була садиба в такому місці (авт.: Ірена, мабуть, мала на увазі садибу І. Котляревського). Тут у вас ще не настільки все спотворено архітектурними «нововведеннями», як у Києві.

— Ви знімалися у ролику під час петиції за Кадетський корпус, як саме ви зконтактувались із братами Капрановими?

— Та мене хтось знайшов просто. Я в принципі така — легко підтримую ініціативи, будь-яка нормальна людина могла б підтримати.

Ірена Карпа на прес-конференції

— Ви часто мандруєте, маєте можливість спостерігати за різними культурами, за життям жінок у інших країнах, як гадаєте, чим українські жінки відрізняються від інших?

— Нещодавно Кембріджський професор провів тест ДНК українки, я не знаю, чи ви чули про це. Виявилося, що саме ДНК українських жінок 45 тисяч років. Це як мінімум. Ми найстаріші жінки у Європі, ми прародительки взагалі всіх європейських народів. Це з’ясувалось досить недавно. Добре, що це виявив англійський вчений, а не український. Бо казали б всі, що цього не може бути. У мене відкрилися очі на те, чому у таких непоказних татів народжуються настільки красиві доці. Ну такі всі дуже породисті жінки з правильними, пропорційними рисами. Так вже історично склалося, що українки обирали собі те плем’я, тих чоловіків з якими буде найкомфортніше жити їм і їхнім дітям. І це нормально. Таким чином у мене великий респект до українських жінок, величезний потенціал є. Навіть ті ж заробітчанки, вони ж тягнуть на собі фактично все. І, по-моєму, в нас побутовий матріархат, так чи інакше, дуже активний. І якщо на заході жінка займається або домом, або кар’єрою, то ми тягнемо на собі дійсно все — і дім, і кар’єру. Це дуже сумно, мені здається, що нам бракує тут дійсно сильних чоловіків. В мене до українок якась така ніжність, співчуття.

— У вас все по-іншому, оскільки чоловік не з України?

— Це немає значення.

— Проблем менталітетом не виникло?

— Ну, є інші проблеми. А з менталітетом не було, ми ж американців знаємо, як облуплених, по фільмах, по всьому. В Америці весь час таке відчуття, що ти вже тут був. Наприклад, якщо почитати книжку Памели Друкерман про французьке виховання, там такі істеричні матусі американські, в мене таке враження, що про нас написано.

— Ця книга називається «Чому французькі діти не кидаються їжею». Вас мамою -квочкою точно не можна назвати. Маєте двох доньок, ви задумувалися в яку школу їх відведете, в Америці, чи в Україні?

— Мені б хотілося, щоб вони займалися танцями чи спортом. Дивлячись до чого у дітей схильність, і розвивати в тому напрямку. У мене багато дорослих знайомих, у яких суперкласні батьки, демократичні, які розвивали їх у дитинстві так, що вони вміють все, а не розуміють чого їм насправді хочеться. Мотивації немає. Тому хочеться, все-таки, виявити їхні здібності. Зараз старша ходить у звичайний садок — державний. Ледве влаштувала, і другу, сподіваюся, влаштую.

— Чи не збираєтесь писати дитячу літературу?

— Мені б дуже хотілося це зробити. Мрія мого життя — створити такого казкового героя, як Пеппі Довга Панчоха, чи Мумі-троль, або Пітер Пен.

— Якщо повернутися до теми ваших подорожей, скажіть, як ви помітили, чи залишаються українці українцями, виїжджаючи за кордон?

— Українці залишаються, хохли не залишаються. Вони якось сприймають оце принизливе до себе ставлення, як належне. Типу так: «Я хохлюся, я там заробітчанка». Вони дуже сильно намагаються асимілюватися, приймають до себе поблажливе ставлення. Часто в них не вистачає такого собі опломбу в хорошому сенсі.

— Але ж ми поступово інтегруємося в Європу. Як ви думаєте чи зміниться ставлення до українців після цього?

— Хотілося б вірити. Тому що після Євро, наприклад, всі, хто були його свідками, приємно вразилися. Мої подруги питали: «О, ти з України? У вас там типу круто було». Євро дійсно пройшло дуже класно. Українці себе показали там не як жлоби, які збираються збити бабла і потра*тися. Хоча один негр на мою подругу в міліцію збирався заявити. Я навіть писала про це кудись в блог на УПЕ. Вона просто сиділа типу така красива тьолка, і стояв чувак. Вона на нього дивилася, він типу такий красивий негр. На секунду затримала погляд і говорить: «Цікаво, а це правда, що в усіх негрів члени такі великі». Він вискочив, почав махати руками, звав міліцію, казав, що до нього було сексуальне домагання. Критик Іра мені сказала, що насправді круто, що Україна доросла, що вже не тільки на чоловіків можуть за сексуальне домагання заявити, а й жінки такі нахабні в Україні. Домагалася вона його бідного! Ну, то таке.

— Хто ваш найбільший критик, до чиєї думки прислухаєтесь?

— До тих людей, які мене добре знають, які відслідковували те, як я пишу, з самого початку. Це маються на увазі друзі, або ті, хто щось зробили. Найоб’єктивніші критики — це інші письменники. Люди, які самі щось написали і можуть щось сказати. Виняток — Іра Славінська, вона є досить авторитетною для мене.

— А чоловік, як він ставитись до вашої творчості?

— Йому по*ер.

— Ви вважаєте себе щасливою людино?

— Щастя для мене в улюбленій роботі, щоб у дітей було все о’кей, і в здоров’ї. Сьогодні зі мною сюди приїхав лікар, щоб зі мною нічого не сталося. Просто, блін, коли ти втрачаєш здоров’я, то ти взагалі нічого не хочеш. Я лежала в страшному місці, слава Богу, діагноз не підтвердився.

Щастя в тому, щоб допомагати іншим. Я вже перевірила — що чим більше ти віддаєш, тим більше отримаєш потім. Тому це варто враховувати. Не важливо кому віддаєте, але десятину отримаєш гарантовано.

QARPA виконала свої старі та нові пісні на українській, французькій та англійській мові. Гурт викликали на біс. На бажання фанів виконали пісню «Саша».

Після виступу гурту біля входу у Віллу помітила хлопця, що спілкувався по телефону. Він розповідав комусь про свої враження від концерту:

— Та ти ж знаєш, якщо не бухать, то такі середні групи, як QARPA — не супер.

Ілона ЧОРНОГОР, «Полтавщина»