Молоді полтавські вчителі готують для нас з вами наше майбутнє

У День вчителя «Полтавщина» продовжує і завершує публікацію інтерв’ю з молодими полтавськими вчителями.

Юлія Матвієнко

Матвієнко Юлія Степанівна ЗОШ № 9, вчитель інформатики. (Підготувала переможців МАН міського етапу, ІІ та ІІІ етапів всеукраїнської олімпіади з інформаційних технологій. Лауреат конкурсу «Вчитель-новатор». Стаж роботи — 2 роки.

— Я народилася у місті Малин Житомирської області, у 2011 році закінчила ПНПУ, фізмат. Не скажу, що змалечку хотіла стати вчителем, на цьому скоріше наполягла моя мати, а я не дуже пручалася (Усміхається. — Авт.). Також завдячую своїй шкільній вчительці, яка дала мені чудову підготовку. Це дозволило мені отримувати стипендії міського голови та Президента. Було й громадське навантаження, обіймала посаду першого заступника голови Студради університету.

— Юлія, чому саме 9-та школа?

— Її порадив мені мій чоловік, який викладає в університеті. Якщо говорити про мої методи, то надаю перевагу ігровим формам. Стала лауреатом на всеукраїнському конкурсі «Вчитель-новатор». Застосовую інтерактивну дошку, смарт-ноутбуки. Хоча, впроваджуючи нове, я повністю не відмовляюся від традиційних форм навчання.

— З другого класу запроваджено новий предмет — Сходинки до інформатики. Про що ви говорити з дітьми на цих уроках?

— Звичайно, враховуючи вік учнів, про комп’ютери на цих уроках не йдеться, хоча вони вже знають, що це таке і багато з них навіть «працювали» на них. Але ми на уроках розв’язуємо задачі на логічне мислення.

— Знайди 10 відмінностей?

— Так, і це також.

Руслан Яранішян

Наступний наш співрозмовник — Руслан Яранішян, вчитель інформатики у ЗОШ № 18.

— Я народився у Німеччині, у м. Потсдам, у 1990 році. Потім сім’я переїхала сюди, згодом я закінчив фізико-математичний факультет ПНПУ. Після того, як учитель в 18 школі пішла в декретну відпустку, мене взяли на ставку. Вдячний нашому колективу за розуміння, за допомогу. Взагалі б, назвав нашу школу — школою сімейного типу. Якщо говорити про методи, то звертав на індивідуальні здібності учнів, тому витрачав багато свого особистого часу на більш поглиблену підготовку перспективного учня. І це було варто того. Ми здобули перше місце на міському етапі МАНу, секція «Фізика». Потім було перше місце на конкурсі «Фізика в житті людини». Зараз цей учень — вже студент КПІ. І мені це в радість.

— До речі, Руслан, а чи не виникає проблем з ліцензійними програмами?

— Ми отримали інтерактивний комплекс з повним ліцензійним забезпеченням, тому проблем вже немає.

— Як ви думаєте, чому наші вузи у світових рейтингах посідають далеко не найвищі місця, навпаки — вони унизу рейтингів.

— «Всё познается в сравнении». Думаю, що рівень освіти не стоїть на місці, і зараз він кращий від того, що був 20 років тому. Також потрібно дивитися на індивідуальність студента. Якщо у нього є здібності, є бажання, то в університеті є можливості, щоб він це розкрив. Також, мені здається, ці рейтинги, не завжди об’єктивні. Наприклад, Гарвардський університет створив собі ім’я, але справа не тільки в імені, погодьтеся.

— А чому у нас держава замовляє ІТ-шників, а вони потім опиняються без роботи?

— Потенціал у нас великий. До речі, вище ми говорили про рейтинги, то чому тоді у тих же США ІТ-шники — це наші випускники? Тут мені здається проблема більш глибока, більш суспільна і навіть політична.

— Поставлю непопулярне запитання, яка у вас зарплата?

— 1,5 тисяч.

— Напевно, у вас є дівчина, повірте, це запитання по темі, як вона реагує на таку зарплату, чи не заважає це у вашій роботі?

— Є, до речі, вона заробляє набагато більше, ніж я. Звичайно, я не назву себе паразитом, допомагаю їй, але матеріальне для мене — не на першому місці. Я прагну розкрити свій внутрішній потенціал, вдосконалити себе. І через це вдосконалити людей навколо, мова йде, звичайно, про моїх учнів. Адже ми, скажу без скромності, готуємо наше майбутнє.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»