УДАР до Дня міста аналізує досягнуте

Сьогодні виповниться рівно 70 років відтоді, як радянські війська звільнили Полтаву і Полтавщину від німецько-фашистських окупантів. І саме 23 вересня полтавці відзначають День свого міста. А, як відомо, кожен день народження (нехай навіть міста) — це привід проаналізувати досягнення, підбити підсумки й накреслити плани на майбутнє.

Своїми думками з приводу цього свята діляться представники обласного «УДАРу Віталія Кличка» Петро Ворона (голова) та Костянтин Іщейкін (заступник голови).

Кор.: Петре Васильовичу, Костянтине Євгеновичу, що для вас особисто уособлює День 23 вересня?

П.В.: Для мене особисто 23 вересня — це передусім день визволення від фашистської навали всієї Полтавщинии. Нині важко осягнути ту ступінь жорстокості, катувань та наруги, що випали на долю окупованого краю. Перед очима меморіал загиблим бійцям у Хоролі — Хорольська яма, де від фашиських нелюдів полягло близько 100 тис. радянських полонених. Держава мала б віддати належну шану визволителям ще за їх життя, адже вони поклали на олтар перемоги свою молодість, здоров’я, життя. Але скільки їх жило і померало на межі бідності, особливо після війни, коли прийшли геть скалічені і без засобів на існування. Що не скажеш про німців, які в статусі переможених отримали турботу держави, а останні роки доживають забезпеченими, мандруючи по світу.

Я отримав ім’я на честь діда Петра, який загинув на фронті, похований у Білорусі близ Могильова. У його братській могилі понад 500 бійців. Тому я несу й родову відповідальність — своїми вчинками не посрамити пам’ять предка, що віддав життя за нашу і мою в т.ч. свободу. Найраща пам’ять про ветеранів — їх гідне життя і достойне життя їх родин.

Звичайно цей день — день мого найкращого міста, духовної столиці України — Полтави. Неймовірною ціною полтавці підняли з руїн рідне місто, відновлювали роботу підприємств та установ! Воно стало чарівним, маємо збагачувати цей спадок, а не нищити. Як на мене сьогодні Полтава поступово втрачає статус найохайнішого, особливо по дорогах, по культурологічних подіях і заходах. Маємо поновити цей статус конкретними справами, а не бутафорією типу свят сала та галушки. Де свята Марусі Чурай та Короленка чи Мирного, де дні Котляревського, де Петлюрівські дні, де дні Пошани Полтавського козацького полку, а яка ганьба кадетський корпус з вікнами — пустками ...

К.І.: Я теж поділяю цю думку. На щастя, мій дідусь Кость Гнатович Довбня дивом уцілів на війні. Він не визволяв Полтаву, та звільняв десятки інших міст. Двічі поранений і тричі контужений, він, не шкодуючи сил, невтомно працював у повоєнні роки. Навіть тепер, тяжко хворий, дід-генерал вражає своєю стійкістю та мужністю. Для мене він завжди приклад для наслідування, тож у навчанні, а згодом — у професійній діяльності я завжди намагаюсь працювати на совість, як дід, бути першим, досягати висот.

Розумію благодійників, які з чистими й шляхетними намірами вручають ветеранам подарунки і у міжвиборчий період. Знаю, чого потребують літні люди — уваги, небайдужісті, усвідомлення, що вони воювали й працювали недарма. У кожного з них є певні проблеми зі здоров’ям. Добре, коли поряд є чуйні родичі, які не тільки мають бажання зрозуміти і допомогти, а ще й відповідну можливість. Ефективні медикаменти дуже дорогі, а держава гарантує безплатне отримання хіба що найдешевших ліків.

Кор.: Давайте повернемося до Дня міста. Після традиційного покладення квітів до Меморіалу невідомому солдату в Полтаві (з більшим чи меншим розмахом) відбувається чимало святкових заходів. Як ви їх оцінюєте? Яке значення державних свят?

П.В.: Безумовно, потрібні. Правда, слід визнати, що далеко не всі полтавці вміють святкувати й відпочивати. Як правило, на вулицях з’являється чимало людей напідпитку. А скільки сміття комунальники вивозять наступного дня! З іншого боку, кожне таке свято супроводжує жвава торгівля пивом та міцнішими спиртними напоями, тобто самі організатори свята перетворюють їх в пиятику. На превеликий жаль, у нас міські свята зводяться до їжі й випивки: то ми їмо сало, то галушки, то найбільші бутерброди, чи маршируємо у вишиванках ... У цей, ми маємо перш за все проводити уроки пам’яті для молоді та пошани тих, хто відстояв нашу землю від фашизму. Державні свята мають об’єнувати націю і формувати історичну пам’ять, що будується на яскравих прикладах боротьби за свободу і незалежність, на успіхах українців.

К.І.: Головне навіть не місце, а ідея проведення свята. Віддаючи належне людям старшого покоління, які визволяли Полтаву й піднімали її з руїн, слід замислитись: а що ми залишимо майбутнім поколінням? Як корінний полтавець, я дуже люблю своє рідне місто, особливо мальовничі куточки центральної частини Полтави, вони чарівні й неповторні — «тихі й замріяні», як сказала Марічка Бойко. Тому мені дуже боляче, що в Полтаві (причому переважно саме в центральній, історичній частині міста) з’являються будівлі, які зовсім не вписуються в цілісний архітектурний ансамбль. Згадаймо: саме за збереження центральної частини міста Полтава отримала Державну премію. І коли я бачу висотні готелі, офісні й торгові центри, що «гордо» здіймаються над дво- чи триповерховими старовинними спорудами центральної частини міста, то розумію: вони не лише не отримають Державної премії, а й ніколи не будуть оспівані поетами.

Кор.: Ще кілька років тому кожен День міста знаменувався відкриттям значущих соціальних об’єктів: шляхопроводів, підземних переходів, навчальних закладів, центрів дозвілля та культурного відпочинку молоді тощо. Та останнім часом у Полтаві зводять хіба що готелі й торгові центри ...

П.В.: Це закономірно для суспільства, де все підпорядковане бізнесу й інтересам бізнесу. Якщо до влади приходять «ділові люди», то навіть відмовившись від свого бізнесу (точніше, переписавши його на дружину чи дітей), вони робитимуть усе можливе, щоб відстоювати свої економічні інтереси, дбатимуть про особисте збагачення й примноження статків свого оточення. При цьому таким керівникам немає діла до життя простих людей, розв’язання соціальних питань, екології, зовнішнього вигляду населених пунктів тощо.

К.І.: Ось ви згадали підземні переходи. Ні для кого не секрет, що лише два таких об’єкти у центрі Полтави суттєво зменшили кількість ДТП та зберегли чимало людських життів. Раніше на перехресті вул. Фрунзе й Шевченка пішоходи мало не щодня потрапляли під колеса автомобілів. Були наміри продовжити будівництво переходів по вул. Фрунзе, однак ця справа донині не зрушила з мертвої точки.

Кор.: То чи є якийсь вихід?

П.В.: Потрібно, щоб зведення будь-якого об’єкту в Полтаві — навіть установлення так званої малої архітектурної форми (кіоску, торгової точки тощо) попередньо обговорювалося громадськістю. Якщо ми спитаємо полтавців, чи подобається їм, скажімо, шестиповерховий готель поряд з театром, на місці колишнього Квіткового ринку, переконаний, що переважна більшість з них відповість: «Ні». Дехто, можливо, зауважить, що сама будівля непогана, та в цьому місці недоречна. І це при тому, що будівництво готелю свого часу обговорювалося на засіданнях депутатських комісій і отримало схвалення на всіх рівнях.

Практика громадських слухань давно вже стала нормою в демократичному суспільстві. За таких умов інтереси широко загалу переважають над інтересами окремих осіб. До речі, таким чином удасться подолати корупцію, з якою наша влада безжально (але, на жаль, безрезультатно) бореться. Адже підкупляють одного (чи кількох) чиновників і отримують відповідні дозволи, а підкупити все населення неможливо.

Кор.: Але ж непоодинокі випадки, коли проста арифметична більшість помиляється, а меншість (тобто люди, які здатні мислити й аналізувати) має рацію. Демократичне суспільство якраз і характеризується тим, що там ураховують думку меншості...

К.І.: Громадське обговорення — це не просто зібрання всіх мешканців, це можливість бути почутими для фахівців: архітекторів, інженерів, художників, лікарів (якщо йдеться про медичні заклади), освітян тощо. Коли ми говоримо про перспективи розвитку міста, то передусім маємо на увазі об’єднання небайдужих та активних громадян, я б назвав їх лідерами духовності. Полтаву недарма називають духовною столицею України, у нас дуже багато освічених, розумних і талановитих людей, причому з активною громадянською позицією. І якщо прислухатися до їхньої думки, тоді у місті й не буде недолугих об’єктів. Принагідно зазначу, що буквально днями в Полтаві було створено громадське об’єднання «Полтава — духовна столиця», яке має на меті об’єднати справжніх патріотів нашого міста — митців, освітян, працівників культури, підприємців тощо.Переконаний, що в результаті їхніх спільних зусиль у нашому рідному місті не лише з’являться нові значущі об’єкти, зокрема заклади освіти і культури, храми тощо, а й запанує атмосфера духовності, моральності, взаємоповаги.

П.В.: Користуючись нагодою, щиро вітаємо всіх полтавців з Днем міста і Днем визволення Полтавщини.. Віримо, що в результаті наших спільних зусиль Полтавщина стане краєм, де кожен почуватиметься комфортно й затишно — незалежно від матеріальних статків та соціального становища, — де поважатимуть ветеранів та інвалідів, приділятимуть належну увагу розвитку творчих здібностей кожного полтавця. Скажете, це мрія? Ні, маємо тверде переконання, що таке можливе — коли станемо гуртом за спільну справу — за справедливість на рідній землі.

Прес-служба обласної організації