Землю — селянам, коней — державі

Майбутнє двох підприємств Миргородського району Полтавщини — ДП «Дібрівський кінний завод № 62» та ДП «Сільськогосподарське підприємство ім. Іваненка» — знову вимальовується досить невиразно. Люди, які в них працюють, не знають, що саме очікує їх у найближчому майбутньому.

Свого часу ці два підприємства, які завжди були цілком окремими одиницями господарювання, та й територіально розділені, об’єднали в одне — державної форми власності. Підпорядковане воно було Державному управлінню справами Президента України. Утім, працівники колишнього ксп ім. Іваненка хотіли отримати паї і стати власниками землі. Також підливало масла у вогонь і те, що економічне становище ДП було не найкращим. Через це кілька років селяни вимагали роз’єднання підприємств. Вони проводили збори, зверталися до преси, політичних сил, органів влади. У результаті цієї боротьби у 2007 році вийшов Указ № 847, підписаний тодішнім Президентом України Віктором Ющенком, яким він постановляв вирішити питання передачі майнових комплексів Державного підприємства «Чайка» (м. Київ) та Державного підприємства «Дібрівський кінний завод № 62» в управління Міністерства аграрної політики України для подальшої їх приватизації в установленому законом порядку.

Олександр Сень

З того часу була проведена велика підготовча робота для приватизації. Зокрема, ДП було розділене на два окремих підприємства, підготовлені документи, необхідні для розпаювання землі господарства ім. Іваненка. Однак 23 березня 2010 року вже новий Президент України Віктор Янукович Указом № 402 відмінив указ свого попередника. Отже, селян цікавить, якою буде подальша доля їхніх підприємств. Саме це запитання «Полтавщина» поставила начальнику головного управління агропромислового розвитку Полтавської облдержадміністрації Олександру Сеню.

— Єдиний документ, який є на сьогоднішній день — це Указ Президента, — сказав Олександр Васильович. — У ньому дуже коротко написано: указ № 847 відмінити. Але до цієї ситуації треба підходити дуже виважено. Треба шукати компроміси, рішення. Адже попередній указ виник не просто так. Він виник, тому що було серйозне невдоволення людей, була серйозна напруга. Була велика економічна проблема в обох підприємствах, яка до цієї ситуації і провокувала. 

Племінні коні «Дібрівського кінного заводу»

Друге питання: у сфері Мінагрополітики ці підприємства розділені. Формально вони на сьогодні два різні підприємства. Повернути це назад не так просто.

Третє питання: уже з великим трудом, великими зусиллями було знайдене відносно оптимальне, і, на мою думку, абсолютно правильне рішення щодо подальшої долі цих двох підприємств. Дібрівка — споконвічно державне, при царському уряді — казенне підприємство. Воно повинно залишатися у державній власності. Там навіть психологія людей така, що державну власність вони абсолютно нормально сприймають. Там по-іншому люди не розуміють, адже вони, власне кажучи, — робочий клас. І вони самі так жили, і їхні батьки. У підприємстві імені Іваненка, незважаючи на всі перипетії, селяни залишилися з психологією колгоспників. Ці люди можуть заспокоїться лише тоді, коли, як і інші селяни, що живуть поруч, реалізують своє право на землю і майно. Тому реально все таки треба виходити з того, що підприємство Іваненка повинно приватизуватися, і люди повинні отримати свої земельні паї. Щодо Дібрівки, то треба думати, яким чином зберегти один з кращих кінних заводів України як державну власність. Думаю, це самий правильний варіант. 

Олександр Сень повідомив, що представники Державного управління справами і Мінагрополітики вже шукають варіанти того, як діяти у цій ситуації.

ДП «Дібрівський кінний завод № 62»

— Я глибоко переконаний, що це питання потребує дуже глибокого вивчення, потребує не погляду з Києва, — упевнений начальник управління. — Потрібно тут, у глибинці побувати, з людьми поговорити й тоді приймати рішення. Щоб це не викликало соціальної напруги, і, не дай Бог, соціального вибуху.

Олександр Васильович розповів, що з області вже відправлені пропозиції на адресу Секретаріату Президента України щодо вирішення питання. 

— Я сподіваюся і переконаний, що буде прийняте виважене рішення, що ніхто не буде рубати це питання, як гордіїв вузол, — додав Олександр Сень. 

Ганна КОЗЕЛЬСЬКА, «Полтавщина»