Справжньої страхової медицини в Україні найближчим часом не буде

В Україні вже давно точаться дискусії про доцільність введення страхової медицини. З цього приводу існують різні думки, які інколи суперечать одна одній. Створення «лікарняних кас» мало стати першим кроком на цьому шляху, але як відомо справа далі так і не пішла. Щоб з’ясувати, наскільки «каси» відповідають завданням страхової медицини, журналісти нашого видання поспілкувалася з директором «Лікарняної каси Полтавщини» Віталієм Шевченко.

— Віталій Владиславовичу, що являє собою ваша організація?

— Можна сказати, що це об’єднання потенційних пацієнтів для взаємодопомоги. Створена «каса» була в 2003 році. За цей час було 125 тисяч випадків надання допомоги членам організації, які звертались за медичною допомогою на загальну суму більше 25 мільйонів гривень.

— Які внески сплачують члени Вашої організації?

— Вступний внесок, який сплачується одноразово, складає 3 гривні, і потім щомісячно — по 20 грн.

— Який об’єм допомоги Ви надаєте? Допомога надається у 100% випадків, чи існують якісь обмеження?

— Безумовно, обмеження є. Ми працюємо по законодавчій базі Міністерства охорони здоров’я, і не маємо права створювати якісь свої закони чи накази. У Міністерстві є такі поняття, як протоколи та стандарти лікування, згідно з якими повинно призначатись лікування пацієнтам. Усі ці протоколи відомі лікарям, але, на жаль, не всі вони їх дотримуються. Щоб лікарям було легше працювати, ми разом з обласними спеціалістами розробили фармацевтичний формуляр, куди включені всі діагнози, лікування за якими забезпечує «Лікувальна каса»; плюс — усі групи препаратів, які необхідні при даному діагнозі згідно з «Протоколами лікування». Це перше обмеження. Тобто не всі існуючі 15 тисяч медикаментів, що зареєстровані в Україні, входять до нашого формуляру. Причина цього очевидна — одна складова може використовуватись у ста препаратах, а за цінами вони різні. Візьміть одні й ті самі ліки вітчизняного виробництва та зарубіжні. Діюча речовина в них одна й та сама. Але імпорті завжди коштуватимуть дорожче...

— Доводилося чути, що в перелік ліків, якими забезпечують членів організації, входять лише дешеві препарати, такі як анальгін з димедролом. А більш дорогі хворим все одно доводиться купувати самостійно. Що скажете?

— Розумієте, є препарати дорогі, рекламні, але другорядні, які мають значення лише для фірм виробників, аптек та лікарів, які неформально на них працюють. Вони на цьому мають непогані гроші, а пацієнту для здоров’я все одно, для гаманця — важче. У реальності пацієнту при будь-якому діагнозі призначають 5 основних препаратів і 5 другорядних, які при цьому коштують у 5 раз дорожче, ніж ті, що необхідні. Тому у нас середнє лікування обходиться не в 300 гривень, а в 1000 чи навіть 1500 гривень. Ці медикаменти не нашкодять людині (вони — метаболіти: у чомусь навіть допомагають, хоча досі не доведено, що лікують...) Але їх прорекламували, привчили всіх медпрацівників, і їх використовують при будь-якій патології.

— Назвіть хоча б один для прикладу...

— Можу і не один. Наприклад, у нас перший за продажем в Україні — «Актовегін». Він використовується як при інсультах, так і при травмах, але зараз його виключають з державного формуляру тому, що його ефективність не доведена. І коли виробника запитали, навіщо ті його виробляють і не проводять дослідження, відповідь була така: «Він подобається людям». При цьому, яким саме, — пацієнтам, лікарям чи може аптекарям — не уточнювалося. А за статистикою кожна 50 людина в Україні раз на рік його купує, і при цьому за тією ж статистикою у нас найбільша в Європі смертність від інсультів та серцево-судинних патологій. Висновок: треба вживати необхідні препарати регулярно, а не раз на рік прокапатись святою водою. Тому ми намагаємось включити необхідний перелік препаратів, щоб перекрити всі можливі захворювання. В Україні 5 заводів виробляють ліки із зарубіжної сировини, і внаслідок того, що в нас більш дешева робоча сила вони за ціною дешевші. То чи логічно прописувати людині імпортний препарат, який коштує 500 гривень, коли на вітчизняний ціна — 50 гривень? Тому останні 2 роки ми робимо акцент на вітчизняного виробника, а іноземні ліки замовляємо лише тоді, коли вони в нас не виробляються. Але запевняю Вас: усі групи препаратів перекриті. У нашому формулярі 600 українських і 150 зарубіжних препаратів.

— А операції входять у цей перелік?

— Уся гостра хірургічна патологія — так. Невідкладні — також. Планові забезпечується тим людям, які два роки є членами «Лікарняної каси».

— Як щодо операцій стосовно травматології?

— Надаємо усе, крім трансплантатів та імплантатів. У наших документах з моменту відкриття «Лікарняної каси» було вказано, що цього ми проплатити не можемо. Тобто якщо людині потрібно поміняти суглоб, то, якщо вона відноситься до пільгової категорії, отримує допомогу за державні кошти або оплачує за власні. Ми забезпечуємо медикаменти для проведення операції. Тобто за 20 гривень давати ще й імплантати поки що нереально. У Німеччині, де вони входять до переліку, внесок складає 160 євро. Порівняти і зробити висновки я думаю неважко.

— А стоматологія?

— Стоматологія також не входить до переліку послуг. Зубів, як відомо 32, і в кожному поміняти за 20 гривень пломбу, яка коштує 150 гривень, нереально. Такі види, як стоматологія, онкологія (крім оперативних втручань), ВІЛ-СНІД та туберкульоз ми не забезпечуємо. Усе інше до нашого переліку входить. Ми забезпечуємо 12 днів перебування людини в стаціонарі або 10 днів амбулаторного лікування. Виключення становить лікування в реанімації — там людина залишається стільки, скільки потрібно. Сума обмежується необхідним об’ємом допомоги.

— Як, на Ваш погляд, страхова медицина в Україні можлива?

— Ми чекаємо на неї з розпростертими обіймами. Ви ж розумієте, що будь-яка послуга коштує грошей. Ті кошти, які виділяються на комунальне забезпечення лікарні (освітлення, обігрів, ремонт), — це одне. Заробітна плата медперсоналу — друге. І коли людина поступає в лікарню і отримує послугу у вигляді огляду лікаря, призначення ліків і безпосередньо самі ліки, — це, взагалі, третє. І, як ми бачимо, коштів у держави на це все не вистачає. Зараз бюджету вистачає тільки на надання допомоги в першу добу лікування, а далі люди самі купують медикаменти. Щоб змінити ситуацію, потрібен закон про страхову медицину. Я особисто читав вже шість проектів, жоден з яких поки що не пройшов. Так відбувається з двох причин: перша — не всім, хто має його приймати, він потрібен. І друге — не знають, через кого його проводити: через комерційні структури чи якісь фонди і т.д. Тобто верхівка не може визначитись, хто буде розпоряджатися цими коштами.

— Яким буде страховий внесок у випадку прийняття закону?

— Візьмемо за приклад ту ж Німеччину — 160 євро, це 16% від середньої заробітної плати в цій країні.

— Але ж наші зарплати у порівнянні з німецькими, м’яко кажучи, дещо менші...

— У них зарплата середня 1500 євро, і страховий внесок 16% від неї. Якщо взяти 16% від нашої середньої зарплати — це 160 грн. Але якби у нас внесок був би навіть 50 грн., то ми б прибрали всі обмеження крім онкології і трансплантації органів. В інших випадках якщо їх використати ефективно, і лікарі призначали б лікування по протоколам, а не обслуговували якісь фармацевтичні фірми. Обсяг допомоги можна було б значно підвищити.

Владислав ЄВТУШЕНКО, «Полтавщина»