Достойна ціна на молоко — запорука добробуту українських селян

Встановити мінімально допустиму закупівельну вартість молока, яке заготівельники приймають у селян, покликаний проект Закону України «Про внесення змін до статті 15 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», зареєстрований у Верховній Раді за № 2297-1. Проект подав народний депутат від партії «УДАР» Тарас Кутовий.

Про актуальність цього документу зайве говорити, бо виробництво молока в державі невпинно скорочується. Якщо у 1990 році на одного споживача їх припадало 373 кг., то за 20 років ця цифра скоротилась майже вдвічі — до 200 кг на одну особу. Прокоментувати ситуацію, що склалась, та пояснити, чому необхідне законодавче регулювання ціни на молоко, ми попросили автора законопроекту.

— Як на Вашу думку, у чому полягає причина тих проблем, які Україна має нині з виробництвом молока?

— Попри те, що в державі докладають зусиль для того, щоб перевести виробництво молока на промислову основу, левову частку цього продукту, близько 80%, усе ж таки постачають селяни. І навряд чи найближчим часом ця ситуація зміниться. Зараз намітилась негативна тенденція, коли приватні власники великої рогатої худоби масово вирізають її. Промисловість не здатна перекрити ці втрати, тож за таких умов, ми взагалі ризикуємо залишитися без молока, яке, до речі, є одним із складових продовольчої безпеки держави. Приміром, якщо рік тому невелике село мало череду не менш як 50-70 голів, то зараз кількість корів там скоротилась вдвічі, а то і втричі. Усе це відбувається тому, що утримувати худобу людям невигідно: заготівельники пропонують копійки, та й ті вчасно не платять. А обирати людям нема з чого, їм нікуди подіти молоко, немає можливості елементарно відвезти його на базар, бо автобус до окремих сіл ходить усього лиш двічі на тиждень. Селяни тримають худобу собі у збиток, замість того, щоб отримувати прибуток, і як наслідок, для них існує ризик втратити чи не єдине джерело доходів.

— У роздрібній мережі за літр молока споживач платить майже десять гривень. Яку частку з цієї суми молокопереробні підприємства віддають виробнику? І скільки потрібно платити селянину для того, щоб він був зацікавлений тримати вдома корів?

— Зараз виробники диктують свої умови селянам, зважаючи на те, що останні змушені співпрацювати із заготівельниками за будь-яких умов, які ті запропонують. В середньому селянин на рік витрачає до 5 тис. грн. для того, щоб утримувати корову, і це лише на корми, енергоресурси та за випас, не рахуючи щоденної праці навколо худоби. Якщо на початку 90-х років корів в селі тримали здебільшого для задоволення власних потреб у молочній продукції, то в останні 15 років ситуація змінилась — худоба в господарстві це засіб підзаробити, а якщо бути відвертим — вижити. І до 2004 року включно виробництво молока в Україні зростало, після чого почався спад який триває і нині.

На жаль, це логічний наслідок того, що за літр молока селянину пропонують в середньому півтори гривні. Натомість, нині справедливою для селянина є ціна як мінімум 3 грн. 20 коп за літр. Лише за таких умов можна говорити про розвиток молочної галузі, але разом з тим і про добробут селян, які матимуть зиск від того, чим вони займаються.

— І саме для вирішення цього питання ви подали на розгляд Верховної Ради законопроект щодо регулювання закупівельних цін на молоко?

— Так, бо вважаю, що лише законодавча ініціатива може бодай частково навести лад у цій сфері. Минулого року Уряд на три місяці зафіксував мінімальну ціну на молоко на рівні 2 грн. 20 коп. Однак, зважаючи на те, що питання не було вирішене на законодавчому рівні, залишився відкритим простір для маніпулювань щодо нормативної бази нарахувань та фактичних виплат за зібране в населення молоко. Нині виробники молока знову покинуті напризволяще. А тим часом лише за минулий рік корів в Україні поменшало на 0,8%, або на 21,5 тис. голів. У законопроекті пропонується щорічно за спеціальною формулою обраховувати мінімально допустиму ціну за якою заготівельники можуть закуповувати молоко в селян. При цьому повинен враховуватися рівень інфляції, аби на тлі тотального подорожчання селяни знову не лишились ошуканими.

— Як ви бачите перспективу розвитку молочної галузі в Україні? І над чим ще потрібно працювати для того, щоб виробник почувався впевнено в завтрашньому дні, а споживач мав вдосталь продукції?

— Окрім регулювання ціни на молоко необхідні системні зміни у взаємовідносинах виробника і переробника. Зараз державне регулювання цін на молоко працює винятково на інтереси підприємств, зокрема, через механізм встановлення граничної торговельної надбавки. В той самий час закон має перш за все захищати права виробників за рахунок встановлення мінімальної ціни на молоко. Також, відносини заготівельника і селянина повинні бути обов’язково засвідчені відповідним договором — це є гарантією захисту прав обох сторін. Ефективних механізмів підтримки селян і досі не напрацьовано, власник худоби на селі лишається незахищеним. Це до речі, теж одна з причин, через яку скорочується поголів’я корів. В більш глобальному розрізі це питання впирається у підвищення рівня життя на селі та мотивації до праці. Як бачимо, одна проблема витікає з іншої. І за таких умов, хтось повинен зробити перший крок, стимулювати виробництво, зацікавити селянина до ефективної і результативної роботи. Загальносвітова практика, яка допомагає виробникам бути упевненими в завтрашньому дні, стосується податкових пільг, але, в тому числі, і регулювання мінімальної закупівельної ціни. То навіщо нам вигадувати щось нове, якщо можна піти давно випробуваним і дієвим шляхом.

Спілкувалась Олена ЗАДОРОЖНА