4.04.2010 | 11:52

Для комунарів Макаренко був і батьком, і учителем

Іван Дем’янович Токарєв — Останній із вихованців А. С. Макаренка Іван Дем’янович Токарєв — Останній із вихованців А. С. Макаренка | Фото: studclub.poltava.ua

Без перебільшення можна сказати, що ім’я педагога світового рівня Антона Макаренка відоме навіть тим, хто далекий від виховного процесу

А тим більше його пам’ять шанують у Полтаві, адже Антон Семенович — випускник Полтавського учительського інституту, який закінчив 1917 року із золотою медаллю. Крім того, довгий час працював у Ковалівці неподалік Полтави та в Кременчуці у створеній ним колонії для неповнолітніх правопорушників. 13 березня виповнилося 122 роки від дня народження відомого педагога, а 1 квітня — дата його смерті.

Через виховний й трудовий заклад Макаренка в 30-і роки минулого століття довелося пройти нині 89-річному полковнику Збройних сил Росії Іванові Токарєву. Сивочолий, але енергійний ще дідусь розповідає, що його батька, який у роки колективізації відмовився вступати в колгосп, забрали в тюрму, мати заслабла й померла в 1933, за нею — й старший брат Івана Дем’яновича, а ще п’ятеро дітей змушені були виживати самостійно.

...Малолітнього хлопця під час облави на безпритульних міліціонери забрали з довгої черги за хлібом. Після короткого перебування в Куряжі Івана разом з іншими привезли в Полтаву.

— Розмістили нас у величезному монастирі на горі (Хрестовоздвиженському монастирі — авт.), — пригадує Токарєв. — У просторій кімнаті нам поставили залізні ліжка із солом’яними матрацами, застеленими простирадлами. Біля ліжок стояли тумбочки, кожному дали рушник і брусок господарського мила. Це була небачена в ті часи розкіш. Згодом ми дізналися, що потрапили в Полтавську комуну імені Постишева. Навчалися в школі, яка знаходилася внизу під монастирем у селі Кривохатках.

Через рік, у 1934-му, мене із старшими вихованцями перевели до Харкова. Пам’ятаю, вийшли ми з автомобіля й завмерли, вражені красою: доріжки заасфальтовані, квітують трояндами клумби, навкруги чистота... Завели нас у Гучний клуб, серед комунарів ми побачили й дівчат. І от заходить до нас високий чоловік у пенсне, гарної статури, в начищених до блиску хромових чоботах, одягнений у захисного кольору звичайну сорочку, стягнену вузьким паском. Привітався, назвав себе й розповів, що ми знаходимося в комуні імені Дзержинського, де будемо вчитися й працювати.

Іван Дем’янович говорить, що командиром його загону був Василь Лобода. На все життя запам’яталося йому, як Вася вчив його натирати паркетну підлогу. До цього він і не бачив того паркету. Командир наказав хлопцеві роздивитися колонію й обрати, де працюватиме. Підлітку сподобався оптичний складальний цех ( комунари виготовляли знамениті колись фотоапарати «ФЕД»), бо там було чисто й усі ходили в білих шапочках. Так він освоїв спеціальність оптика. А вже після виходу з колонії закінчив Харківський будівельно-архітектурний технікум. Війна змінила його життя й перекваліфікувала на кадрового військового.

— У колонії Антона Семеновича доводилося бачити майже щодня. Він був завжди охайно вдягнений, підтягнутий. Не кричав, але всі боялися його зауважень. Його слово було законом. Макаренко серед нас користувався незаперечним авторитетом і повагою, — пригадує Токарєв. — Мені він запам’ятався людиною чесною, розумною, доброю, турботливою. Усі його виховні методи викладені в книзі «Педагогічна поема». 

Минуло багато років, і на сьогодні серед живих залишилося вже зовсім мало вихованців Макаренка. 

— У цілому ж через комуну імені Дзержинського, де працював Антон Макаренко, пройшло майже 3 тисячі осіб, і всі стали порядними людьми. Багато з них здолали шлях від безпритульних до директорів заводів, журналістів, юристів, — розповіла журналіст газети «ФЕД» Харківського машинобудівного заводу «ФЕД» Любов Науменко, яка впродовж тривалого часу спілкується з колишніми комунарами. — Довгий час ми дружимо з Іваном Дем’яновичем. Я бувала вдома у багатьох харківських комунарів і мушу сказати, що у всіх на видному місці — портрет Макаренка. Чого б вони не досягли в житті, але всі пам’ятають Антона Семеновича. Для комунарів Макаренко був і Батьком, і Вчителем з великої літери, одним словом, — усім.

Любов ПРИЙМАК, «Полтавщина»

Культура і освіта