Збройні Сили України сьогодні: повноліття чи вікові проблеми

З одного боку — двадцять перша річниця (і дотепер розбудови) цієї найважливішої складової державності — чи не занадто величенький термін? А з іншого — хто спроможний отак, як у казці, одразу, без попереднього досвіду створити потужний військовий механізм, який і бюджет не обтяжує, і у той же час є оптимальним у сенсі виконання завдань забезпечення безпеки країни? Посилання на значний потенціал, що залишився після розпаду колишнього СРСР — доречний, але ж, знову таки, застарілий, адже тодішнє керівництво країни вирішило це питання на свій державницький кшталт, а наші думки залишились при нас. І роки незалежності стали роками постійних експериментів, під які підпали і Збройні Сили.

За великим рахунком, не впадаючи у критиканство та пошук тієї самої причини усіх негараздів, які не обходять кожну галузь економіки у цілому та кожного громадянина особисто, слід відзначити, що українська армія сьогодні таки просинається від тривалого летаргічного сну і з кожним днем починає усе впевненіше виходити на рівень тих вимог, які визначають її як мобільну, оснащену та високопрофесійну структуру. Це наочно продемонстрували і спільні міжнародні навчання останніх років ( на яких при наявності представницького складу іноземних наглядачів та спеціалістів очі аж ніяк не відведеш), і участь військовиків у виконанні практичних завдань під час Євро-2012, і активне відновлення техніки та озброєння (зокрема, лише Миргородська авіаційна винищувальна бригада за нинішній рік поставила у бойовий стрій чотири винищувачі та два навчально-тренувальні літаки, а Повітряні Сили ЗС — збагатились на 25 одиниць авіатехніки). А це — збільшення нальоту особового складу, майстерності, досвіду та гарантій безпеки держави. За усю історію державності Україна таки отримала двох асів — майстрів вищого пілотажу — підполковників Олександра Оксанченка та Дмитра Фішера. І без перебільшення саме вони, а не дівчата з подіуму або номінанти на звання найбагатших українців повинні визначати імідж нашої держави і у її межах, і на світовому рівні.

Не можна оминути і висококласну підготовку миротворців, які отримують найвищий рейтинг серед підрозділів міжнародних сил під час виконання завдань у Косовому, Ліберії та Конго. Інша справа, що на превеликий жаль темпи соціального армійського пакету ще не встигають за динамікою реформ. І щира дяка усім тим, хто сьогодні без стогонів та скарг на важкі умови спокійно та виважено робить свою справу, усвідомлюючи пріоритети буття.

Адже тим відчутнішою буде перемога, тим значущим кінцевий результат, коли вони здобуваються у пошуку та випробуваннях, а не є подарунком долі. Для зростаючого юнацького запалу наших збройних сил це дуже важливо. Тому що не додасть велика заробітня платня та житло більше гідності, честі професіоналізму та інших чеснот. Може, саме у нинішніх випробуваннях і кується справжній стрижень нашого війська, його незламність, а не знедоленість. І це слова не «кабінетного аналітика» та інтернетного спеціаліста з військової проблематики, а людини, яка, віддавши 26 «календарів» військової службі, і донині знаходиться у гущині армійських подій. А у цей святковий день таки хочеться усім військовикам побажати якнайбільше позитивних емоцій, віри у свої сили, ніж душевного мінору.

Володимир ЛАЗАРЄВ для «Полтавщини»