Більшість полтавців звели незалежність до політики

З нагоди відзначення 21-ої річниці незалежності нашої держави «Полтавщина» вирішила поцікавитися думкою полтавців з приводу поняття «незалежність». Ми запитали, чи відчувають мешканці нашого міста себе незалежними людьми у незалежній країні; запитали, що вони роблять для того, щоб бути незалежними і що практично порадять тим, хто про незалежність тільки мріє. Чесно скажемо, розраховували на справжні філософські роздуми. Нехай то було б про незалежність від натовпу, чи незалежність від якихось стереотипів... Але, на наш подив, більшість говорило про політику. Може, це вплив передвиборчої кампанії до Верховної Ради. Хто знає. А ось думки опитаних читайте нижче.

Андрій:

— Я не могу быть независимым. И как тут почувствуешь себя независимым, когда страна зависима, зависима от Востока и Запада. И зависимость эта идет со стороны власти: ведь как они документы трактуют, какие законы принимают, по таким я и живу — где же здесь независимость? Как быть независимым? Не знаю, разве что создать государство в государстве... А внутреннюю независимость я, конечно же, ощущаю. Например, в том, что у меня свои принципы и свои убеждения.

В’ячеслав і Юлія:

— Есть одна хорошая фраза: «взаимозависимость» — понятие намного важнее, чем понятие «независимость». Мы живем в социуме и не можем быть автономными, так как все равно от кого-то, от чего-то, но зависим. А независимости больше хотелось бы в экономическом плане, чтобы лучше зарабатывать... Нам кажется, что Украина — действительно, независимое государство. Мы ощущаем себя в ней независимыми людьми. Вот, думаешь что-то, говоришь, и завтра ты не в тюрьме из-за своих политических убеждений, а на свободе. Внутренняя независимость? Ну, ее, наверное, полностью нет. Вот взять хотя бы мнение других людей. Славику — все равно, а я (Юлия) несколько близко все воспринимаю...

-

Тетяна:

— Половина моей семьи здесь, половина — в России. И это трагедия для меня. Вот вам и вся независимость. Что они там, что я здесь, ощущаем себя чужими. Конечно же, с друзьями не так, но все же... Многим в Украине не нравится, что кто-то может говорить по-русски. «Дайте мне килограмм телятины. — Это вам не телятина, это «яловичина». — Хорошо, дайте килограмм «яловичини». Как будто что-то изменилось бы, если бы я ему на английском сказала. Поэтому не ощущаю я независимости. Да и зачем человеку быть независимым? Мы все живем в социуме и от кого-то зависим: от мам, пап, начальства... И что, это плохо?

Іван:

— Та яка там незалежність! Де-факто ми все одно залежимо від Росії. Як діти, чесне слово! А вони, що хочуть те і роблять! Яка там незалежність, коли у нас мову вкрали — закон страшний прийняли. Я сам чув, як дружина Путіна сказала: «Де тільки заговорять російською мовою, то наша територія, територія Росії». З Білоруссю вони так себе не ведуть, а з Україною поводяться, як хочуть. Я не відчуваю себе незалежним — постійно борюся з кимось, хто сидить на моїй шиї і мною поганяє. Я маю на увазі владу. Тому, як на мене, потрібно брати вила і робити страйки — тільки так ми зможемо стати незалежними.

-

Олександр:

— Я вважаю, що незалежність має сьогодні проявлятися у твоїй незалежній думці. Остання ж має відрізнятися від масової культури, яку нам сьогодні намагаються нав’язати. Пам’ятаємо ще з історії: коли Гітлер вивозив українських дівчат, 90% з них були незайманими. І німці сказали: «Цю націю не можливо побороти, бо вона має високу духовність». Що зараз? За 40 років ми втратили цю високу духовність, високу моральність. А наша незалежність має проявлятися в твердій і непохитній позиції. Моя думка така: щоб бути незалежним, потрібно бути українцем і робити добрі справи. Це зараз усі звикли до фрази: «Моя хата скраю — нічого не знаю». Раніше говорили: «Моя хата скраю — першим ворога зустрічаю», так було насправді. Для того, щоб бути незалежним, я працюю з 9 класу. Зараз маю намір створити аполітичне угрупування патріотів.

-

Євген:

— Незалежність для мене у тому, що ти можеш носити вишиванку, говорити українською — і це нормально, і це можна. Як побачать, говорять: ти фашист і. т. п. Але незалежність моя і полягає в тому, що я не залежу від думки цих людей, я є патріотом і ходжу, як хочу, й говорю, як хочу. Для того, щоб бути незалежним, я маю певну манеру поведінки: пишу вірші — українською, говорю — українською. У цьому і проявляється вільність моєї особистості. Хочеться донести й іншим, що це — цінно. Саме тому і беру участь у різноманітних акціях, наприклад, у флешмобі «Живий тризуб». Хоча, щоб бути незалежним, не обов’язково якось одягатися, достатньо триматися манери поведінки, про яку я вже говорив раніше.

-

Богдан:

— Я відчуваю, що я живу в незалежній країні. Багато конфесій, багато субкультур... Йдеш вулицею і вигукуєш різні лозунги — ніхто тобі нічого не зробить: до тюрми, як раніше не посадять. Для мене незалежність в Україні — це коли люди говорять українською і носять вишиванки, навіть якщо комусь це не подобається. Ти у своїй державі! Але на то ж вона і незалежність, що ми дозволили стояти над собою тим, хто нам може заборонити бути національно свідомими. Це, на жаль, наш вибір, ми ж незалежні!

-

Оксана:

— Як на мене, незалежність — це ілюзія. Можливо, її навіть і не можливо здобути. Для мене незалежність — це свобода вибору і свобода слова. Як бути незалежним? Не боятися, а висловлювати свою думку. Що робити, якщо через це виженуть з роботи? Не здаватися, а йти вперед і відстоювати свою незалежність.

-

Роман:

— Незалежність для мене у тому, щоб мати свободу вибору. Ось ми зараз де-факто залежимо від Росії. Але ж ми самі це обрали. Щоб бути незалежним, я поширюю ідеї партії про незалежність, беру участь у різних акціях. Це не тільки політичні протести, але й звичайне прибирання сміття. Ось так внутрішня незалежність і складається покроково — маленькими кроками: від прибирання до виступів на мітингах.

Артем:

— Що для мене незалежність? Це свобода слова і свобода вибору. Це коли українці працюють на свій народ. Щоб бути незалежним, я намагаюся заробляти самостійно. На даний момент — шукаю роботу.

-

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»