Землю ділять, як перед кінцем світу

— Чи відбувається розбазарювання землі на території області? — запитали в Григорія Шарого вчора під час прес-конференції.

— Так, відбувається, — підтвердив він. — У першу чергу через ОСГ. Кожен має право на 2 га для ведення особистого селянського господарства, бо нема ніяких заборон. Це конституційне право й воно не може бути звужене будь-яким законом, прийнятим Верховною Радою. Тобто будь-який житель, приміром, Києва має право одержати 2 га для ОСГ у Щербанівській сільській раді, якщо там є вільні земельні запаси. Якщо сільська рада відмовляє, він звертається до суду, який і приймає рішення на його користь. У нас багато полтавців (мешканців міста) таким чином одержали землю в Полтавському чи інших районах. У багатьох сільських радах фермерами поставали не місцеві мешканці, а з району, області чи столиці.

Інша форма розбазарювання землі — це викуп акціонерних товариств за рахунок ваучеризації. Потім Конституційний суд «увіковічнив» право постійного користування, яке надавалося держаному підприємству, що несло соціальне навантаження, одній особі чи невеликій групі людей. Згодом це підприємство хтось приватизував, звільнив десятки тисяч людей, а державний акт на землю залишився. Наприклад, «Керамік» на вулиці Маршала Бірюзова (м. Полтава), «Елеватор» за Зіньківським переїздом: у них є державний акт на право постійного користування землею, а люди всі звільнені. Сюди ж відносяться різного роду підприємства, сільгосптехніки, які були в кожному районі... Вони давно перестали існувати, але земля, де розташовувалися, залишилася. Це латифундисти. Це все є також розбазарювання землі.

Думаю, зараз ми повернемось практики радянських часів, коли працював Інститут землеустрою. Адже повинні бути чіткі регуляторні норми, спрямовані на соціальну захищеність, політичну стабільність, справедливість та рівні права на такий природний ресурс, як земля. Завжди кажу, земля — не стілець, вона від Бога, від наших дідів-прадідів. Ніхто не має права її знищувати, рубати чи палити те, що на ній росте. І роздача земель, яка зараз проводиться райдержадміністраціями, повинна бути припинена. Ділять, як перед кінцем світу... Повинна бути далекоглядна стратегія розвитку територій, затверджені генеральні плани міст, мостові розв’язки, зокрема через Дніпро в Кременчуці, бо один міст створює велику загазованість міста, а ось в Чернівцях — аж три мости. Також треба винести промислові заводи за території міст, розробляти перспективні інноваційні та інвестиційні проекти.

У нашому регіоні немає таких «чудес» із землею, як на Харківщині чи Київщині. Окрім на Пирятинщині, в районі річок Удай і Сула, бо це екологічно та інвестиційно привабливі земельні ділянки. Є великий тиск з боку столичних «діячів». Проте ми спільними зусиллями до потужних розбазарювань землі ще не дійшли. Вірю, що з часом правовий нігілізм уступить місце правовій освіченості, розбудова триває, і зміна поколінь покличе за собою адекватне ставлення до земельних відносин.

Любов ПРИЙМАК, «Полтавщина»