У Полтавському СІЗО привітали з Великоднем неповнолітніх ув’язнених

В Україні ще не вщухли обговорення телевізійного сюжету та відповідного відео в інтернеті про умови утримання ув’язнених в Лук’янівському СІЗО. На цій хвилі «Полтавщина» офіційно звернулася до керівництва Полтавського слідчого ізолятору із проханням дізнатися про аналогічні умови у нас, у Полтаві. Наше прохання співпало із традиційним відвідуванням неповнолітніх ув’язнених, які чекають вироку суду. Цього року поріг СІЗО переступили представники спостережної комісії при Київській районній у місті Полтава ради, благодійної організації «Світло надії», УПЦ КП, товариства «Червоного Хреста» та журналісти. Як повідомила «Полтавщині» заступник голови Київської райради та голова наглядової комісії Світлана Трегубенко, комісія здійснює громадський нагляд за дотриманням прав і свобод засуджених до позбавлення волі та осіб, які отримали дострокове звільнення. Сьогодні ж відбулося виїзне засідання комісії, приурочене до свята Пасхи.

Гості, минувши кілька залізних дверей, опинилися на внутрішньому дворі установи. До цього у всіх відібрали мобільні телефони. Заходили партіями по три особи. Кількаметровий паркан фотографувати заборонили, а ось тільки-но висаджені троянди — дозволили. Заходимо в корпус. Щоб дійти до неповнолітніх, потрібно було перетнути коридори, де з обох боків у камерах утримуються дорослі ув’язнені. Два із них, обличчям до спини та руками за спиною, з цікавістю спостерігали за процесією.

Та ось і корпус із неповнолітніми. Тут панує атмосфера ремонту — на підлозі та стінах свіженька плитка, нагорі — недороблені монтажні конструкції з гіпсокартону. Гості прийшли в час, коли у юнаків за розкладом проводилися уроки. За словами працівників СІЗО, окремі ув’язнені навчилися писати та читати тільки тут, бо більшість юнаків, здебільшого, із неблагополучних сімей.

У навчальному класі 10 юнаків. Вони в темно-синіх робах, у шкарпетках та капцях. Деякі бриті наголо, в інших вже є якась подоба зачіски. Прибулі перервали процес уроку з історії України, але обличчя у юнаків все-таки не стали радісними. Отець Василь звернувся до них зі словом, у якому пояснив суть свята Пасхи та вручив молитовники та Біблії. Один юнак, напевно з числа «лідерів», попросив хрестик, але у «батюшки» його не було. Інші представники розповіли юнакам, що життя не закінчилося, і на волі їх очікує підтримка в Центрі адаптації для безпритульних та осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Кожному також вручили подарунки із солодощами та свіжі паски. Найговіркіший, якому так і не дали хрестика, від імені усіх інших подякував за подарунки.

І поки юнаки продовжили опановувати історію України, з’явилася можливість завітати до їхніх камер. Простір тут невеличкий, але є телевізор. Між ретельно застеленими ліжками — тумбочка з газетами та журналами. На столі також газети та розставлені на паперовій дошці шашки. Над столом полички з книжками. Біля умивальнику — зубні щітки та пасти, бритви та креми для гоління. Туалет огороджений, замість унітазу — стандартна «раковина». На віконці з гратами — занавіски. У камері чисто.

У кімнаті психологічного розвантаження поміж диваном, телевізором та під акомпанемент співу птахів спілкуємось з психологом Олександром.

— Головне наше завдання, — говорить він, — щоб люди вийшли живими. Одне із моїх розповсюджених запитань: «Ти хочеш жити?» І це не перебільшення, адже 90% контингенту поступають сюди в депресивному стані, і тільки для меншості — це «дом родной». Потім це різні люди, із рівнем розвитку, які вимушені спілкуватися на обмеженому просторі. Вони до мозолів емоційно натирають себе, це важко. Кому потрібно 10 хвилин, щоб відпочити, кому півтори години. Людина або дивиться релаксуючу картинку по телевізору, або слухає відповідну музику. Звичайно, я проводжу з кожним бесіду.

А ось у спортзалі ще ремонт: між тенісним столом та велотренажером на підлозі лежать будматеріали. Нас запрошують прийти сюди через місяць. На цьому відвідини завершуються.

Начальник Полтавського СІЗО Василь Коваленко розповів журналістам, що поліпшення умов утримання проводиться як за свій рахунок, так і за спонсорські кошти. Про гучний телесюжет про «СІЗО № 1» він тільки чув. Розповів він і про те, що відвідувати тих ув’язнених, які вже засуджені до позбавлення волі, мають право лише визначені особи. Це слідчі, адвокати, працівники пенітенціарної служби та громадські захисники. Передавати ув’язненим мобільні телефони та спілкуватися із ними телефоном заборонено, за що передбачена відповідальність. Тому він не радив іншим журналістам чи комусь іншому повторювати «експеримент».

При виході на двір наша делегація не без задоволення почала виходити за межі СІЗО. Услід жінкам з-за грат почулися вигуки, які, можливо, означали задоволення від побаченого.

І все-таки сонце по цей бік паркану якесь більш сонячне, а синє небо — «синіше». Одним словом — воля.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»