На Полтавщині поети позбулися від трупа на LSD-турнірі

У Кременчуці відбувся перший на Полтавщині LSD-турнір. Автором ідеї став дніпропетровський поет Максим Волохань. LSD — це не наркотик, а абревіатура (літературно слемові двобої). У свою чергу слем — це і є літературний двобій.

Позмагатися у мистецтві рими до Кременчуку з’їхалися поети з Комсомольську, Світловодська та Полтави, звичайно, за участі господарів поетичного рингу. Всього в організаторів набралося 16 майстрів слова, вправність яких на відбірковому етапі оцінювали глядачі, які мали таблички із цифрами від 1 до 3. Проходив далі поет, який набирав найбільшу кількість балів. Поетичну честь «духовної столиці» захищали Катя Чуранова, Роман Повзик та Катя Щастя. Але обидві Каті відсіялися вже на першому етапі. Роман Повзик перед професійним журі вистояв парні двобої серед кращих 8 поетів, потім чотирьох, і дійшов до фіналу. 

В останньому слемі Роману протистояла фаворит турніру, кременчужанка Олеся Міфтахова. У фіналі поетам прийшлося написати вірш на досить депресивну тему «Як позбутися трупу на вагонному заводі, який згорів». 

Роман Повзик після вірша Олесі відповів таким експромтом:

Ти знову прийшла зарано, я знову чомусь запізно,
колії по судинам, колії по душі.
Бачиш у ночі сонце — палає вагон залізний,
і я благаю у Бога — життя їй, життя лиши.

Власні наші маршрути не перетнуться знову,
смерть приходить невчасно, збирає тебе отак.
І більше немає місця для хірургічного шову,
лиш лікар у морзі поставить у картці знак.

Я вже тебе не врятую, палаєш... вогонь, мов змії,
і світ зупиню назавжди, нехай не літає він.
Я, як легені без кисню, жити без тебе не вмію.
Палають заводи, чуєш пожежний дзвін.

Залишу тільки фото на згадку,
помолюся, немов іконі.
Буду шити на серці латку,
ти тепер у смертей в полоні.

Роман зірвав оплески глядачів, але журі віддало перемогу Олесі.
Також наведемо один із Романових віршів зі слему:

Коли останній конверт впаде в абонентську скриню,
коли звіти прийдуть з усіх СМС... Тоді
заглиблюсь тобі у очі апостолом на святиню,
хоча б у ріках-зіницях ходитиму по воді.

Хоча б в волоссі-тенетах губитимуся без карти,
судини рік вивчу краще за всі дороги й міста.
Забуду все, що лякало, для себе зоставлю жарти...
в пам’яті ти лишишся, наче небо, проста.

В пам’яті заблукаю, мовби в чужих країнах,
крізь лабіринти планів, марень, людей, подій...
Бачити це обличчя буду в порожніх стінах
і час у мені повзтиме, немов величезний змій.

Бажаємо Роману майбутніх LSD-перемог.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»