Майбутні медики з Лівану люблять полтавський борщ, а «технарі» постують

Їдальня УМСА

На обід у їдальні Української медичної стоматологічної академії студент Олександр витратив 6 гривень і 10 копійок: він замовив борщ зі сметаною, кашу з підливою, горошком і хліб. Товариш по столу від себе поділився бутербродом із ковбасою. У їжі ці хлопці мають постійні уподобання.

— Я люблю гаряченьке, щоб з’їсти швидко, — говорить Олександр. — І домашнє нагадує. А ціна 6 гривень — достойна, це не те, що пиріжок за 2 гривні купити.

Люблять борщ й іноземні студенти. Так, Роберт з Лівану розуміє українською мовою тільки цю страву, бо дуже любить і завжди замовляє. Такого борщу в академії щодня по 30 літрів варять, це приблизно 120 порцій.

— Наші студенти люблять поїсти смачно і найбільше купують далеко не найдешевші страви, — розповіла в. о. директора їдальні Юлія Анатоліївна. — Буває, що борщ і доварюємо, а так помітили: у понеділок менше їдять, бо зі своїми бутербродами приїдуть. А є ті, хто тричі на день приходить поїсти. Мені й самій цікаво, як там, в їдальнях інших університетів, але часу не вистачає сходити.

Їдальні ПНТУ

Студенти технічного університету можуть харчуватись одразу в двох їдальнях. Одна знаходиться біля храму Віри, Надії, Любові: тут велике приміщення, але з 1973 року без ремонту. Кухарі розповіли, що до них приходять студенти із скромними запитами. Тут страви недорогі, випічка власна, ціни для всіх однакові. Цього року їдальню, сподіваються, зроблять сучасною.

Інша їдальня — в центральному корпусі. Три роки тут орендують приміщення: годують в двох залах окремо викладачів і студентів. Поруч є туалет.

— Комплексний обід коштує 17-18 гривень, — розповіла завідуюча Світлана. — Багато студентів у нас постяться, ми варимо для них киселі. Ще ніхто не жалівся.

Але їсти щодня в їдальні — стипендія не витримає, це вже жаліються студенти, адже мають ще й готувати собі.

— 10-20 гривень можемо витратити за обід, — кажуть дівчата за столиком. — Хлопці люблять гаряче, бо вони не вміють готувати, а ми собі готуємо і пропаганду проводимо у гуртожитку: вчимо всіх готувати, і вже є успіхи.

— Вас не ображає окремий зал для викладачів?

— Ні, коли місця не вистачає, ми туди ходимо. Але ж там холодно, а тут тепліше.

— А чому не ходите в іншу їдальню, біля храму?

— Там вибір менший і не так смачно. Дешевше, але не встигаємо дійти за перерву.

Скажу від себе: тільки в їдальнях технічного університету мені запропонували пообідати. Я спробувала найпопулярніші оладки і борщ у старій їдальні. Порція обійшлася у 8 гривень. І, скажу відверто, що борщ за смаком наче домашній, а оладки смачні. Кожен, звісно, обирає сам, просто залежить цей вибір і від ціни, і від смаку, і від того, в якому приміщенні та з яким сервісом подано страву.

Інна БЕЗУГЛА, «Полтавщина»