Стреси рятують від депресії

Справа в тому, що осінньо-зимовий період підсилює у людей депресивний стан, загострює хронічні психічні захворювання. Однак сучасні форми лікування, за словами головного лікаря Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру Віталія Закладного, мінімізують наслідки сезонних загострень.

— Багато чого залежить не тільки від лікування, а й від самого ставлення до хворого. Раніше людей із психічними вадами вважали небезпечними для суспільства, тому приковували їх до стіни, обмотували у мокрі простирадла, або, як це було ще кілька десятиліть тому, надягали заспокійливу сорочку. Це не тільки не полегшувало страждань хворого, а навпаки робило його агресивнішим. Ми вже давно відійшли від таких нелюдських методів. В осінньо-зимовий період лікар проводить із людиною бесіду, а якщо є потреба, ми робимо профілактичне обстеження. Примусова ж госпіталізація проводиться лише за рішенням суду, коли прокурор доводить, що хворий не усвідомлює своїх вчинків і його діяльність несе загрозу для оточуючих. Також у суспільстві й досі побутує стереотип, що лікарі психіатри, це якійсь кати, що знущаються із хворих. Це вже давно не так, — запевнив Віталій Закладний.

Окрім профілактичних форм роботи із хронічними хворими, Полтавський обласний психоневрологічний диспансер разом із обласним центром зайнятості та соціальними службами працюють у напрямку реінтеграції цієї категорії людей у суспільство. Особливо це стосується інвалідів. Замість безпорадного сидіння удома, коли у них в голові рояться депресивні думки, таким хворим пропонують роботу. Нехай їхня праця і не фахова, але вона дозволяє людині відчути себе корисною, потрібною для оточуючих. Окрім позитивних емоцій, підробіток дозволяє інвалідам отримувати до своєї пенсії ще й аналогічну за розміром зарплату. Матеріальне ж благополуччя додає людині упевненості у собі і таким чином позитивно діє без будь-яких медичних препаратів.

До речі, останні також відрізняються від традиційних ліків, які тільки пригнічують психіку хворих. Нове покоління антидепресантів діє безпосередньо на причину загострень і при цьому не перетворює, як раніше, людину на «овоч».

За словами Віталія Петровича, такий підхід полтавських медиків є передовим в Україні, але вже не новим для Європи. На Заході такі хворі вже давно працюють, а також спілкуються один з одним не у лікарняних стінах, які тільки пригнічують психіку (а значить і загострюють хворобу), а у спеціальних гуртожитках. Також разом із обласним управлінням освіти спеціалісти диспансеру активно проводять роз’яснювальну роботу в учбових закладах регіону. Мета таких зустрічей — донести до учнів та батьків думку, що їхні ровесники із подібними вадами не «психи», а такі ж, як і вони, люди, тільки потребують допомоги. У планах на майбутнє — створити у Полтаві спеціальний центр творчості для таких хворих. Для України такий заклад був би своєрідним «ноу-хау», для Європи, знову ж, це вже давно реалізована форма реабілітації.

— Якщо у людини відняло ноги, — говорить Віталій Закладний, — то вона пересувається в інвалідному візку, а суспільство у громадських місцях облаштовує для них пандуси, щоб вони мали можливість потрапити у будь-яку будівлю. Такий своєрідний «пандус» ми повинні підставити і для інвалідів з психічними розладами.

Таке ставлення вже дає свої плоди — з кожним роком кількість таких госпіталізованих зменшується на 3-5%. Тому маємо висновок, що запорука успіху полягає не в гнітючих лікарняних стінах, а доброзичливому і людяному ставленні до таких хворих.

Під час розмови Віталій Петрович розвіяв ще один штамп, немов, стресові ситуації завжди поглиблюють депресивний стан.

— Це також стереотип. Навпаки, стресові ситуації змушують людину із подібними проблемами акумулювати розумову діяльність і робити виважені висновки. Я знайомився із архівними даними Полтавської психлікарні і натрапив на цікаві данні. Наприклад, під час російсько-турецької війни в 70-рокі позаминулого століття кількість психічних хворих, що потрапили до лікарні, зменшилися на 15%. Це саме той випадок, коли стрес діє позитивно, — поділився Віталій Закладний.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»