Валерій Асадчев: «Балотуватися на посаду київського міського голови я готовий»

У травні 2006 року на посаду голови Полтавської обласної державної адміністрації було призначено Валерія Асадчева. Від того дня минуло майже чотири роки. Для історії термін незначний, але такий, що дає підстави особисто поспілкуватися із Валерієм Михайловичем на цю та поточні теми його полтавського, як прийнято вже казати, «губернаторства». Пропонуємо читачам ексклюзивне інтерв’ю першого чиновника області, яке він люб’язно дав Інтернет-виданню «Полтавщина».

— Валерію Михайловичу, Ви прийшли в цей кабінет, напевно, маючи якісь конкретні плани розвитку області. Що вдалося зробити із задуманого, чи багато залишилося не втіленим у життя?

— Відверто кажучи, не робив ніяких конкретних планів. Агропромисловий профіль Полтавщини був для мене новий. Тому, передусім, хотів перенести в область свій попередній управлінський досвід. З політичної точки зору головне моє досягнення полягає в тому, що вдалося забезпечити політичну стабільність. Ніхто зараз в області не свариться поміж собою. Можливо, за виключенням Полтави, але це кардинально не впливає на загальну тенденцію. Усі представники влади заряджені на реалізацію конкретних обласних програм. Стратегічним напрямком є і залишається агропромисловий комплекс. Завдяки активній роботі з інвесторами та розбудові інфраструктури Полтавщина стала провідним регіоном України в аграрній сфері.

Також область стала своєрідним полігоном для реалізації ініційованих Президентом України програм соціального будівництва. Маємо кілька успішних пілотних проектів по цьому напрямку. І якби під ці програми були закладені потрібні кошти, то сьогодні б ми не мали такого спаду у будівництві, який маємо наразі.

За чотири роки ми не допустили жодного зриву поточних питань, таких як опалювальний сезон, розрахунки за енергоносії (до речі, по цьому показнику ми одні із кращих в Україні), навчальний сезон, оздоровлення дітей і так далі.

Принаймні, за цей термін ми нічого не зруйнували, а тільки будували. Це нові лікарні та будинки культури, об’єкти соціальної інфраструктури взагалі. Після мого уходу з посади актив залишиться чималенький.

Звичайно, хочеться більше, це як завжди. Однак за рік-півтора перебування Юлії Тимошенко на чолі Уряду згорнуті усі програми. Це, звичайно, позначилося на всіх регіонах, і Полтавщина не стала винятком.

А так говорити можна багато про що, є томи звітів... Ось учора відбулася підсумкова колегія управління освіти. Ми вдвічі зменшили кількість дітей, які перебувають в інтернатах. Зараз в області розвивається така форма виховання, як прийомні сім’ї. Активно працюємо по напрямку спорту. По суті, в області запроваджена нова галузь — зелений туризм, що забезпечила і надходження до бюджетів і сприяла створенню нових робочих місць. До нас цим мало хто опікувався, тож актив є.

— Окрім аграрної сфери Полтавщина має потенціал і у сфері ПЕК. Так, учора у Полтаві, на відкритті міжрегіональної виставки «Нафта. Газ. Сервіс.2010» деякі представники компаній галузі, зокрема, директор ДП «Полтаванафтогазгеологія» Геннадій Сікалов говорив, що державне фінансування цього стратегічного підприємства дорівнює нулю і перспектив воно не має. А закупівля російського газу по 350 доларів за кубометр є зрадою національних інтересів.

— Правильно він все сказав. Фактично повторив мої слова. Держава своїми ж руками знищила своє ж підприємство, це розкрадання на державному рівні.

— Президент про це знає?

— Про це всі знають. А що може зробити Президент? Економікою керує Уряд. Узагалі я не хочу повторюватися, про це вже сказано тисячу разів, але конкретних зрушень не маємо.

— Все-таки хочу пригадати один внутрішній конфлікт, який відбувся в 2008 році між ОДА та обласною радою. Депутати хотіли створити таке фінансове управління, яке б підпорядковувалося тільки їм, без делегування повноважень адміністрації. На їхню думку, це б дозволило їм ефективніше контролювати прийняті ними ж рішення.

— Я хочу вам сказати, що рада не передавала ОДА жодних повноважень. Наприклад за Конституцією, адміністрація повинна забезпечувати законність і правовий порядок в області, але фактично жоден орган по цьому профілю нам не підпорядковується. Ми хотіли призначати керівників, але нам не дали. Перед нами вони не звітуються, ми нікого не призначаємо і не звільняємо. Але озвучену конституційну функцію при цьому з нас ніхто не знімав. Це вже питання розбалансованості української влади.

Або ми просили передати нам обласне управління майном, бо ми не знаємо, яке є майно в області і як воно використовується. Не дали. І за чотири роки голова цього управління жодного разу не звітувався перед адміністрацією. То нехай, це їхня відповідальність. А можна було зробити ревізію всього майна, можливо, частину слід було б продати через аукціони і мати з цього якийсь прибуток до бюджету.

Звичайно, спочатку у нас були трохи напружені стосунки із обласною радою, але згодом вони нормалізувалися і зараз є конструктивна співпраця. Є Закон і ми його будемо виконувати, а хто хоче більше повноважень, то нехай він за них і відповідає.

— Є ще конфлікт між стороною, яку назвемо Полтавська ОДА, із іншою, яку назвемо Полтавська міськрада. Чого у цьому конфлікті більше — політики, економіки чи піару?

— Я не розумію, про який конфлікт Ви запитуєте? Між адміністрацією і міськрадою жодних конфліктів немає. Є конфлікт між радою і полтавцями, який з кожним днем стає все гострішим, але це їхні проблеми, а не наші. Чи може, ми будемо сніг прибирати у Полтаві? Або якщо взяти питання пам’ятника Мазепі, то вони не виконують своє ж рішення. Це ж вони обіцяли полтавцям, то нехай перед ними і звітують.

— Але словесна дуель між вашим заступником Андрієм Барановим і мером Полтави Андрієм Матковським, яка, правда, в останньому випадку відбувається через начальника міського УКБ Годню, хіба це не конфлікт?

— По Краєзнавчому музею? Це не конфлікт. Свого часу тут, на нараді, ми домовилися, що вони зроблять дренаж стічних вод. Натомість вони майже побудували будинок прийомів для мера чи що воно зараз...

— Достеменно нікому не відомо.

— От і погано, що ЗМІ та правоохоронні органи цим не цікавляться... В результаті міськвиконком не зробив жодних робіт з водовідведення. Тобто вони не виконали взяте на себе технічне завдання. З цього приводу я дав доручення відкликати всі дозволи на це будівництво. Тож маємо будинок прийомів і руйнацію будівлі Полтави номер один, яка є майже на усіх туристичних листівках. Це не конфлікт між органами влади, це трохи інше.

— Валерію Михайловичу, чи можна Вас уже назвати полтавцем? І взагалі, які вони — полтавці і чим відрізняються, наприклад, від киян?

— Полтавщина дуже національна, патріотична область. А до Києва за роки незалежності приїхало багато представників з різних регіонів України і тому він зараз дуже строкатий. Я колись казав, що Київ — це столиця України, а Полтава — це українська столиця, і певна доля правди у цьому є.

Самі ж полтавці щирі, відверті. За менталітетом більш спокійні, тихі. Це споконвічні землероби, які просто виконують свою роботу. А у Полтаву я закохався, коли, ще будучи народним депутатом, кілька разів був тут проїздом. Потім, як керівник передвиборчого штабу Віктора Ющенка, тут оселився, став фактично жити. І був неймовірно вражений красою цього міста, його краєвидами і, звичайно, самими полтавцями. Полтава залишиться у моїх спогадах тільки з приємного боку.

А так, сказати, що я полтавець... Я українець і люблю Україну. Не можу сказати, що я менше за Полтаву люблю Чернігівщину, звідкіля родом мої батьки, чи Київ, де я народився. Неповторний колорит має Галичина, по своєму прекрасна Слобожанщина. І це добре, коли Україна, маючи спільне коріння, така різноманітна, це приваблює.

Узагалі, мені не подобається, так зване, місництво. Ось я з такого регіону — і все. На першому місці повинна йти Україна, а потім вже, звичайно, твоя мала Батьківщина.

Мене раніше у Полтаві називали «варягом», намісником...

— До речі, заступник Голови ВР України Микола Томенко в останній свій приїзд до Полтави висловлював натяки, що декого тут, у Полтаві, можна назвати намісником, як це робили за часів Російської імперії.

— Якщо б ми сіли разом із Томенком і порівняли б, хто із нас більше зробив для Полтавщини... (усміхається). А взагалі нехай називає. Я погоджуюся із назвою «варяг». Свого часу варяги зробили Київську Русь, бо були патріотами цієї землі, в яку були закохані. Тому у якості цього варяга я міг би подискутувати із місцевими «аборигенами», хто і скільки зробив для області, і нехай ця дискусія нарешті завершиться.

— Ви нещодавно повернулися із відпустки. Відпочивали від роботи чи від виборів?

— Я не відпочивав рік. Так сталося, що влітку минулого року не скористався цією можливістю. Тому, коли закінчився перший тур президентських виборів, я побачив для себе своєрідне вікно. Тим більше, що адміністрація повністю забезпечила перший тур і у виборчий процес вона політично не втручалася. Також я був впевнений на сто відсотків, що так само буде і під час другого туру. Взагалі, я не так відпочивав, як лікувався — три тижні попив водичку у Трускавці, медики зробили мені обстеження. Якщо ж згадати, то ця відпустка у мене за... так, за 2007 рік.

— Приблизно місяць тому у ЗМІ курсувала інформація, що Ви маєте на меті стати наступником мера Києва Черновецького?

— Наступником Черновецького я не буду за жодних обставин! А от балотуватися на посаду київського міського голови — так — я готовий, і якщо таке питання стане у найближчий перспективі, то вашу інформацію я готовий підтвердити. Повірте, мені є що розповісти киянам. Коли Асадчев працював там у бюджетному комітеті, то Київ купався у грошах. Будувалися собори та метро. Звичайно, я не заперечую, що в цьому є частка і Олександра Омельченка, але мер був фінансово забезпечений, йому було на кого спертися, і Асадчев при цьому грав не останню скрипку. Поміж цього у мене є і 7 років роботи в одному із районів Києва. Тож місто, його проблеми, я добре знаю. Також маю і управлінський досвід на посаді голови Полтавської ОДА, і цей досвід позитивний. Але повторю, наступником всього того, що робить зараз Черновецький, я не буду.

— Наостанок не можу не поставити Вам запитання про бюджет. Наші нардепи його так і не прийняли. Тож невідомо, як буде розвиватися галузь охорони здоров’я, медицини...

— Це запитання до Юлії Володимирівни. Особисто я запропонував обласній раді прийняти свій бюджет. Адже ми зараз фінансуємося на 1/12 тогорічного бюджету. І фінансуємося тільки по поточних витратах, без урахування капітальних вкладень. А прийнявши, нехай і недосконалий із фінансового боку, бюджет, ми б мали право вимагати від Казначейства повністю профінансувати наші поточні видатки і хоч частково капітальні. Ми маємо таку самостійну функцію, хоча в реальності вона тільки на папері. Однак депутати облради якось індиферентно поставилися до цієї пропозиції, угледівши тут якусь політику.

Узагалі, останнім часом будь-яке поточне питання переноситься у сферу політики. Навіть такий одвічно чисто технічний і незалежний не від кого орган, як Казначейство, став заполітизованим.

Але хіба можна нас фінансувати за показниками минулого року? Як можна порівняти торішню зиму і нинішню? Це як порівнювати зиму в Італії і в Фінляндії. Учора на відповідній нараді ми спробували проаналізувати можливу загрозу весняної повені. Загроза ця є і ми її передбачили. Узагалі, влада не повинна констатувати вже факт, влада повинна передбачати. А коли зараз деякі говорять, що у нас і кризи немає, то не знаю...

Утім, я свій заклик зробив. Він почутий не був, але я його зробив. У принципі завжди, коли відчуваю, що мені це слід виконати, я його просто виконую.