Хто заборгував 90 тис. грн. і коли комуналізують полтавський гуртожиток

У жовтні поточного року ми писали про те, що полтавський гуртожиток на Маршала Бірюзова, 66, передають у комунальну власність міста. Скоро грудень — а п’ятиверхівка і досі на балансі Полтавського обласного міжгосподарського виробничого об’єднання по агропромисловому будівництву «Полтавоблагробуд». За словами Валентини Кукоби, яка мешкає у гуртожитку, місцевих людей цікавить лише одне: «Чому нас не віддають? Адже у Олександра Федоровича з нами не буде жодних проблем».

Учора ввечері у гуртожитку на Маршала Бірюзова, 66, відбулося зібрання, на якому мешканці звернулися до ЗМІ з проханням розібратися у склавшійся ситуації.

— Звичайно, передавати нас у комунальну власність міста ніхто не збирається: «Полтавоблагробуду» вигідно отримувати з сімейників кошти за ліжкомісця та здавати в оренду підвальне приміщення, — розповіла «Полтавщині» Валентина Кукоба. — Але виходячи з трудового внеску тих, хто працював в «Полтавоблагробуді», ми заробили кімнати у цьому гуртожитку. Хто ж до нього відношення не мав, а живе у п’ятиверхівці вже 9-15 років, вже через 5 років має право на те, аби оту нещасну кімнатку назвати своєю.

Мешканці гуртожитку на Маршала Бірюзова, 66

За словами Валентини Кукоби, заковикою у передачі гуртожитку на баланс міста стало те, що «керівники „Полтавоблагробуду“ загубили схеми розмежувань газо- і водопостачання, і поки їх шукають або намагаються відновити, затягують процес передачі».

Ярослав Дзюбановський

Мешканці гуртожитку обурені й іншим фактом. Вони розповіли, що на них лягла заборгованість інших будинків. Після передачі 14-ти будинків «Полтавоблагробуду» на баланс міста, їхній борг на суму 90 тисяч гривень залишився на приватному ЖЕДі, а відтак — на гуртожитку на Маршала Бірюзова, 66. При цьому, за словами Ярослава Дзюбановського, який живе тут з 1974 року і за весь час не бачив жодного пристойного ремонту, протягом 10 років мешканці живуть без гарячої води. Гріють її у відрах, а потім по черзі заходять у душову кімнату: ставлять тазик на табуретку і «підмиваються». Та, як повідомили мешканці, не всі водні процедури закінчуються добре: нещодавно на голову однієї з проживаючих у гуртожитку впав шматок стелі. Дзеркало у «ванній», як і хороші вікна, — також розкіш для даного гуртожитку, бо воно висить тільки у душовій кімнаті 5-ого поверху. Вікна ж побиті, а їх частини скріплені одна з одною скотчем. Мешканці гуртожитку самі називають «свій дім» конюшнею і хлівом. Валентина Кукоба до того ж вважає, що «дозволяти людям жити у таких умовах — справжній злочин».

Думку мешканців про «гуртожиток на Маршала Бірюзова, 66, як ласий шматок, на якому наживаються та свідомо притримують» заперечує заступник голови правління Полтавського обласного міжгосподарського виробничого об’єднання по агропромисловому будівництву «Полтавоблагробуд» Володимир Кобищан.

— Ми вже передали місту 14 житлових будинків і не менше зацікавлені у тому, щоб передати і гуртожиток на Маршала Бірюзова, 66, — говорить він. — Нещодавно я був у заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів Олександра Найпака. Відповідні документи вже передані: копія статуту ЖЕДу, постанова про передачу гуртожитку у комунальну власність міста тощо. Наразі балансова вартість самого гуртожитку — 1 млн. 200-500 тисяч гривень. Ми вирішили його передати безоплатно. При цьому ні на яку компенсацію при передачі не претендуємо, натомість — пропонуємо за ці кошти зробити ремонт у гуртожитку.

Дзеркало

Про борг у 90 тисяч гривень, який, за словами мешканців гуртожитку, «на них повісили», Володимир Кобищан іншої думки.

— Ніхто ні на кого нічого не вішав, — відповів він. — Це взагалі два різних питання, не пов’язані між собою. І цей борг аж ніяк не є заковикою у справі про передачу гуртожитку у комунальну власність міста. Але якщо вже говорити на цю тему, то варто зазначити, що борг 14-ти будинків складав 2,5 млн. гривень. Через це ЖЕД, який їх обслуговував, і став банкрутом. А 90 тисяч гривень — загальна цифра боргу усіх мешканців гуртожитку на Маршала Бірюзова, 66. Наприклад, той самий Ярослав Дзюбановський, дитя війни, заборгував за житло 3 780 гривень. І так можна підняти документи по кожному. Чому ремонт не робили? Нехай мешканці віддадуть 90 тисяч боргу — на завтра встановимо нові вікна.

Каріна ТЮТЮННИК, «Полтавщина»