15.08.2011 | 9:48

Полтавські руфери — молодь, що живе на стріхах

Руфери Руфери | Фото: Григорій Гобец

Розквіт субкультур в Україні, починаючи з 2004 року, призвів до поширення руфінгу — нового захоплення українських хлопців та дівчат

Молодь завжди хотіла двох речей: свободи та затишної місцини із гарним краєвидом. Проте у місті таких, здебільшого, катма. Виявилося, що таким вимогам відповідає звичайна стріха багатоповерхівки.

Руфінг — (від анлійського roof — стріха) — субкультура досить давня, проте до індиферентної Полтави це явище дійшло не так давно. Витоки захоплення губляться в європейських країнах, проте в Україну руфінг, вірогідно, потрапив через північного сусіда. Там найбільшим руферським осередком є Петербург. Навіть сьогодні з багатьох руферських сайтів в інтернеті більшість — «окуповані» петербуржцями. Суть руфінгу проста — дістатися стріхи якоїсь багатоповерхівки, де приємно провести час із друзями, спостерігаючи за краєвидом. Обов’язковим є фото на згадку.

Лави руферів поповнює здебільшого молодь, хоча трапляються і люди і поважного віку. Частина — студенти, що хочуть романтики та екстріму, частина — колишні робітники, які мали справу із стріхами у рамках професійної діяльності.

Біологічні корені руферства, як вважають деякі дослідники, криються у тваринному минулому людини. Мисливці на полюванні, щоб краще бачити місцевість, мали підніматися на узвишшя. Скоріше за все, таким рудиментом бажання видертися на стріху дійшло й до нас. Проте, далеко не всі у минулому — мисливці із гірських районів. Тому в частини людей навички висотних спостережень зникли, змінившись страхом висоти.

Осередок полтавських руферів не чисельний — близько двадцяти чоловік. Проблема як у величині самого містечка, так і у кількості багатоповерхівок, адже у районах «хрущовок» та «сталінок» середньостатистичному руферу робити нічого.

Правова база у субкультури також є. Стріхи, в більшості своїй, офіційно є комунальною власністю (як вулиці чи каналізація, скажімо), тож доступ до них — справа цілком законна. Проте, у кількахвилинній розмові один із місцевих руферів розповів, що гірше сторожових песиків можуть бути хіба вахтери. Натрапивши на таких, руф-похід часто завершується.

Фотографії полтавських руферів

Фотографії полтавських руферів

Фотографії полтавських руферівФотографії полтавських руферів

На жаль, є у цієї субкультури і негативні сторони: так, «хлопці, що живуть на стріхах» у великих містах псують домофони та замки технічних поверхів, аби дістатися до омріяної стріхи. У Полтаві випадки такого невігластва поки не зафіксовані. Хоча далеко не факт, що охочі до кольорових металів злодії не замаскуються під руф-спільноту.

Захоплення вкрай небезпечне, адже стріхи, навіть відремонтовані, здебільшого не можуть вберегти від людської неуважності. Саме тому в руферів є кілька простих законів: перед походом не вживати алкоголю, не смітити на стрісі, недосвідчених близько до карнизів та країв стріх не підпускати. Тих, хто ці правила порушить, виключають із своїх лав.

До розмови полтавські руфери виявилися неохочими. Наші спроби отримати коментар від місцевого ідеолога руфінга Володимира виявилися марними, самі ж представники субкультури спілкування також уникли.

Олександр ЗГУРСЬКИЙ, «Полтавщина»

Цікавинки